Як реагувати віруючим на гоніння (захоплення храмів, перепис майна, обшуки)?
Роздуми ректора Почаївської духовної семінарії єпископ Іова (Смакоуза).
– «...І немає нічого нового під сонцем»... Гоніння на Господа нашого Ісуса Христа почалися відразу ж після Його явлення на землі – народження в Віфлеємській печері. Також і Церкву Христа оточили гонителі відразу ж після її народження в Сіонській горниці в день П'ятидесятниці.
На цю ворожість, гоніння ми повинні відповідати так, як відповідали перші християни, так, як чинили православні вірні чада нашої Церкви після початку гонінь на православ'я з боку більшовиків-безбожників. Цього року якраз сторіччя початку самих жорстоких гонінь на християнство – вони почалися з вбивства біля стін Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври Митрополита Київського і Галицького Володимира (Богоявленського). І ось знову ми відчуваємо тиск на нашу Церкву.
В 12-й главі Книги Діянь святих апостолів читаємо, що цар Ірод Агріппа почав гоніння на Церкву Божу. Він умертвив Якова і посадив в темницю апостола Петра. Коли Христов апостол знаходився в ув'язненні, всі віруючі «старанно молилися за нього» (Діян. 12:5). І Ангел Господень чудово звільнив Петра: ланцюги впали з його рук, залізні ворота самі собою відчинилися. А гонитель, який привласнив собі права Творця, за те, що «не віддав слави Богу», незабаром був вражений тим же Ангелом. «Слово ж Боже росло і поширювалося» (Діян. 12:24).
Те ж саме довелося пережити Православный Церквы в 1920-1939 рр. у Другій Польській республіці в період державної політики «ревиндикаціи» (тобто вторинного повернення колишнім власникам) православних храмів, побудованих, перебудованих католиками або уніатами на місці знесених ними православних церков. Метою її було насильницьке переведення обманним шляхом православних українців і білорусів в католицизм. Ні протести православних, ні звернення митрополита Варшавського Діонісія до влади, світової громадськості, ні навіть статус автокефальності Церкви не давали благих результатів. 16 липня 1938 р. у Варшаві митрополит Діонісій скликав Собор єпископів. На ньому, обговоривши важке становище Православної Церкви в Польщі, руйнування храмів і наругу над святинями, архієреї встановили загальний триденний піст з молитвою – 19, 20 і 21 липня (1, 2 і 3 серпня за новим стилем) 1938 р. за прикладом старозавітних іудеїв і перших християн. І вже восени наступного року, не дивлячись на початок Другої світової війни, гоніння були припинені і раптово відкрилася нова сторінка історії православ'я в тих землях.
Тільки по милості Своїй Господь у відповідь на наші віру і вірність, щире покаяння й послушання, ревні молитви і піст може послати нашій Істинній Церкві, країні і нашому змученому народу благоденство та мирні часи.
Важливо відзначити, що вороги Христа і Його Церкви завжди прагнули звинуватити християн перед світською– римською в період перших століть її історії – владою в політичній неблагонадійності. Ось, дивіться, люто кричали доносители, у них є ще якийсь Цар крім нашого земного, того, який залізною рукою править всесвітньою імперією в Римі. Ці християни шанують Його найбільше, Йому цілком слухняні, навіть готові своє життя віддати за Нього, щоб вічно жити з Ним. І це, як свідчить нам автор Книги Діянь апостолів євангеліст Лука, відбувалося не один-два рази, а постійно протягом всієї апостольської історії і триває аж до сьогодення. Ось кілька прикладів таких звинувачень учнів Христових з Книги Діянь: вони «обурюють наше місто і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не слід ні приймати, ні виконувати» (Діян. 16: 20-21); «всі вони надходять проти наказів кесаря, шануючи іншого царем, Ісуса» (Діян. 17:7).
Зазвичай, коли у нас виникає якась проблема, люди прагнуть до об'єднання, так як разом легше долати напасті. З цією метою в XVI–XVII століттях виникли в Києві, Львові, Луцьку, Вільно та інших містах тодішньої Речі Посполитої братства і сестринства, їх склали активні освічені й заможні православні парафіяни. Вони займалися освітою мирян, виданням книг, храмобудуванням і навіть юридичною підтримкою гнаних. Досвід братств довелося згадати і застосувати в житті нашому церковному народу в перші дні початку атеїстичних гонінь після 1917 року – в той час, коли будь-яка надія на закони і справдливость, демократію і права віруючих була марною. Правда, братства тільки «пригальмували» швидкість і силу гонінь, але зупинити їх не змогли. Гоніння 1930-х років стали для їхніх членів остаточною «Голгофою». Тільки Бог і прості «білі хусточки» зберегли тоді гнане православ'я в Радянському Союзі. Господь Бог і сьогодні зберігає від знищення нашу Церкву!