Чому людство говорить різними мовами, чому не одна мова у всіх?
Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф.
Відповідь на це питання ми можемо знайти у Святому Письмі Старого Заповіту. Так, в першій її Книзі, Книзі Буття йдеться про те, що в результаті гріхопадіння людство стало все далі і далі віддалятися від Бога. І навіть саме уявлення про Творця в свідомості людей було затуманене всілякими помилковими нашаруваннями.
Іншими словами, відпав від Бога, людина від істинного богошанування поступово стала ухилятися в язичництво. Зрештою дійшло до того, що люди, як каже про це святе Письмо, возгордившись, побажали зробити собі ім'я: «...Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі» (Бут. 11:4). І ось таке гордовите устремління було припинено Богом наступним чином: «І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного» (Бут. 11:6-7).
На думку святих отців, люди, не бажаючи повернутися до Бога природним шляхом, тобто через покаяння, вирішили досягти небес з допомогою своїх власних сил – і за це були покарані Творцем.
Блаженний же Августин висловлює дещо іншу точку зору: будівництво Вавилонської вежі було обумовлено прагненням людства озброїтися проти Бога. Вавилонська вежа – це символ війни проти Творця. І Він, бачачи такі думки людей і при цьому не бажаючи знищити Своє творіння, вельми премудрим способом зупиняє їх запал: Він сходить і змішує мови, і люди, не розуміючи один одного, розходяться по лицю землі, формуючи тим самим різні народи.
Так що переконання в тому, що наявність безлічі мовних груп на нашій планеті – це наслідок певної еволюції і прогресу людського суспільства, є, м'яко кажучи, неправда. Безліч мов – ще один чинник, що підтверджує гріхопадіння людини і його моральне розкладання поза Божественного спілкування і в той же час любов і милість Бога до Свого творіння, яка не зважає ні на що.