Навіщо в храмі потрібен іконостас та завіса над Царськими вратами?

У православному храмі немає жодної речі або дії, яка б не несла смислового духовного навантаження. В тому числі і іконостас, і завіса над Царськими вратами є повноправними «учасниками» богослужіння.

Фото:  Олександр Шурлаков

У чому ж полягає значення даних предметів в мікрокосмі православного храму?

Архітектура і внутрішнє оздоблення православного храму – це, якщо можна так висловитися, небо на землі. Це модель духовного світу – Царства Небесного, яку нам через святого пророка Мойсея відкрив Господь на горі Синай. Тоді Бог наказав створити старозавітну скинію за чітким зразком, даним Ним Мойсею аж до найдрібніших деталей. Новозавітний православний храм має той самий устрій, що і старозавітний, з тією різницею, що Господь наш Ісус Христос прийняв людську природу і звершив справу спасіння роду людського. Саме через цю грандіозну подію відбулися зміни в новозавітному храмі по відношенню до старозавітного.

Але незмінною залишилася структура храму. Як і в старозавітні часи храм має три складові частини. При Святому пророці Мойсеї це були: двір, святилище і Святе Святих. У новозавітному храмі це – притвор, середня частина храму і вівтар.

Притвор і середня частина храму символізує собою Церкву земну. Тут можуть перебувати всі віруючі православні християни. Середній частині храму відповідає старозавітне святилище. Раніше в ньому не міг перебувати ніхто, крім священиків. Але сьогодні, так як Господь пречистою Своєю кров'ю очистив всіх нас і з'єднав з Собою Таїнством Хрещення, то в середній частині храму – святилищі Нового завіту – можуть перебувати всі православні християни.

Святому Святих Мойсеєвого храму відповідає в новозавітній церкві вівтар. Він – символ Царства Небесного. Недарма він будується на підвищинні по відношенню до середньої частини храму і притвору. Саме слово «altus» в перекладі з латині означає «високий». Центром вівтаря є престол. Це трон, на якому незримо в храмі сидить сам Бог. Головне місце православного храму. Навіть священнослужитель без особливої потреби (богослужіння, треби) і необхідного богослужбового одягу (наприклад, підрясника) не повинен торкатися до нього – це земля свята, місце Господа.

Зазвичай між вівтарем і середньою частиною храму зводиться спеціальна стіна, прикрашена іконами. Вона називається «іконостасом». Слово грецьке, складене, утворене від слів «ікона» і «стояти». Ця перегородка зведена, як інші неправильно думають, не для того, щоб не було видно, що батюшка займався у вівтарі. Звичайно, ні. Іконостас має цілком певне богослужбове і духовне навантаження.

Практика зведення іконостасів дуже давня. За церковним переданням, першим, хто наказав закрити вівтар завісою, був святитель Василій Великий у другій половині IV століття. Але ще раніше відомі перегородки між вівтарем і середньою частиною храму. Наприклад, у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі.

Сучасний вигляд іконостасу був практично сформований в церковному мистецтві до початку XV століття.

Отже, що ж означає іконостас в духовному і богослужбовому сенсі?

Він символізує собою світ святих і Ангелів – Царство Небесне, ще недоступне нам. Це те місце і стан душі, до якого нам потрібно прагнути. Царство Небесне для нас – тих, хто живе на землі – ще відокремлене і недоступне. Але всякий православний християнин зобов'язаний до нього йти і прагнути за допомогою тих спасительних засобів, які нам пропонує Церква і її Глава – Христос.

Візуальне відділення вівтаря від середньої частини храму має мотивувати нас прагнути туди – до возвишеного, і це прагнення є стрижнем життя кожного православного християнина. Ми віримо, що одного разу милосердний Господь відкриє нам двері в рай і введе в нього, як люблячий Отець Своє дитя…

З іншого боку, ікони іконостасу розповідають нам історію спасіння роду людського Господом нашим Ісусом Христом. Наприклад, іконостас може бути одно- і багатоярусним. У першому ярусі посередині ми бачимо Царські врата. Це також місце Бога. Навіть священик не має права проходити крізь них: тільки в облаченні і в строго певний час служби. Праворуч і ліворуч знаходяться так звані дияконські врата. Через них можуть входити до вівтаря священнослужителі та церковнослужителі. Дияконськими вони названі тому, що через них диякони виходять з вівтаря і заходять назад під час виголошення спеціальних молитвослів'їв (єктеній) перед Царськими вратами. Праворуч від Царських врат розміщується ікона Спасителя, а ліворуч Пресвятої Богородиці, на самих же дияконських вратах розміщуються, як правило, ікони святих Архангелів Михаїла й Гавриїла – небесних дияконів Бога або святих дияконів першомученика і архідиякона Стефана і мученика Лаврентія. Рідше – інші ікони. За дияконськими вратами справа поміщається храмова ікона.

Якщо є в іконостасі другий ярус, він називається «деісусний чин». «Деісіс» в перекладі з грецької позначає «моління, прохання». У нас часто поширена неправильна форма перекладу на сучасну українську мову цього слова – «деісус». У центрі ряду зображується Христос-Пантократор (Вседержитель) на троні, праворуч від нього (якщо дивитися з боку храму, то ліворуч) – Пресвята Богородиця в молитовній позі, а зліва (якщо з храму праворуч) – святий Пророк і Предтеча і Хреститель Господній Іоанн також з молитовно простягнутими руками. Далі знаходяться ікони різних святих також в молитовних позах, звернених до Спасителя. Зображені можуть бути різні святі Православної Церкви, найчастіше це – 12 апостолів.

Безпосередньо над царськими вратами розміщується ікона Тайної Вечері – першої Літургії, звершеної самим Богом. Це символ головного служіння Церкви і храму в тому числі – служіння Святої Євхаристії – Тіла і Крові Христових.

Якщо є в іконостасі третій ярус, то на ньому розміщуються ікони двунадесятих свят. Саме вони символізують собою спасіння Христом занепалого людства. Рідше бувають (тільки у великих соборах) четвертий і п'ятий яруси. У четвертому ряду зображуються святі пророки, в п'ятому – праотці (святі прабатьки Адам і Єва, патріархи Авраам, Ісаак і т. д.). У центрі верхнього ряду іконостасу поміщається ікона Святої Трійці, а вінчає його Святий Хрест як головне знаряддя нашого спасіння.

Завіса по-церковному називається грецьким словом «катапетасма» (в перекладі «завіса»). Вона відокремлює Царські ворота з боку вівтаря від святого престолу.

Все в храмі: і Царські врата, і завіса мають строго певне значення.

Наприклад, Царські ворота – це, якщо можна так висловитися, двері Христа. Тому на них часто містяться кругленькі ікони Благовіщення Пресвятої Богородиці і чотирьох святих євангелістів – вони благовістять про Боголюдину Христа. Відкриття на богослужінні царських воріт і проходження через них священнослужителів – символ того, що Господь присутній в храмі і благословляє тих, хто молиться.

Приклад.

Початок всенічного бдіння. Після дев'ятого часу відкриваються Царські врата, священик в тиші здійснює кадіння, далі він виголошує перед престолом славослів'я Святої Трійці та інші уставні молитвослів'я, потім через Царські врата виходить з вівтаря і кадить весь храм, ікони, тих, хто молиться. Все це символізує початок Священної історії, створення світу, людства. Кадіння священиком вівтаря і тих, що моляться символізує те, що Бог перебував в раю з людьми, і вони безпосередньо зримо спілкувалися з Ним. Після кадіння Царські врата закриваються. Сталося гріхопадіння і вигнання людей з раю. Врота знову відкриваються на вечірні, відбувається малий вхід з кадилом – це обітниця Бога не залишити грішних людей, але послати до них Сина Свого Єдинородного для порятунку.

Точно так само і на Літургії. Царські врата відкриваються перед малим входом – символ виходу Христа на проповідь, бо слідом за цим і дещо пізніше читаються Апостол і Євангеліє. Великий вхід з Чашею і дискосом – вихід Спасителя на хресні страждання.

Закриття катапетасми перед виголосом «Вонмем. Святая святим» (Будьмо уважні. Святая святим) – символ смерті Христової, положення його тіла в гроб і закриття гробу каменем.

Наприклад, багато Великопісних богослужінь проводяться не тільки при зачинених царських воротах, але і при закритій завісі. Це символ того, що людство вигнане з раю, що ми повинні тепер плакати і журитися за свої гріхи перед закритим входом в Царство Небесне.

Відкриття і завіси, і Царських врат під час великоднього богослужіння – символ відновлення втраченого богоспілкування, перемоги Христової над дияволом і смертю і гріхом і відкриття шляху в Царство Небесне для кожного з нас.

Це все говорить нам про те, що в православному богослужінні, як і в структурі храму, немає нічого зайвого, але все струнко, гармонійно і покликане до того, щоб ввести православного християнина в райські чертоги.

Ієрей Андрій Чиженко

Теги

Теги: 

Опубликовано: чт, 05/03/2020 - 19:34

Статистика

Всего просмотров 12,373

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle