Послання Святішого Патріарха Кирила та Священного Синоду Руської Православної Церкви

Послання Святішого Патріарха Кирила та Священного Синоду Руської Православної Церкви архіпастирям, кліру, чернецтву та мирянам у зв'язку з 1030-річчям Хрещення Русі

Документ ухвалено на засіданні Священного Синоду РПЦ 14 липня 2018 року.

Благословен Господь Іісус Христос,
Іже возлюби новия люди, Руську землю
і просвіти її хрещенням святим.
(Повість минулих літ)

Возлюблені у Господі Преосвященні архіпастирі, всечесні пресвітери й диякони, боголюбиві іноки та інокині, дорогі брати й сестри!

Нині вся Повнота Церкви нашої вшановує святого рівноапостольного великого князя Володимира та з вдячністю згадує, як 1030 років тому трудами цього богообраного і сильного духом чоловіка сталася поворотна подія в історії слов'янських народів. Всеблагою дією Духа Святого князь звернувся від язичницьких помилок, увірував в Єдинородного Сина Божого Іісуса Христа і, прийнявши разом зі своїми соратниками святе Хрещення, приніс на Русь спасенне світло Євангелія.

Чому ми називаємо подію Хрещення Русі поворотною для історії наших народів? Тому що вона назавжди змінила вигляд всієї слов'янської цивілізації і зумовила подальший шлях її розвитку. Це був дійсно рішучий поворот від темряви до світла, від ходіння в темряві хибних ідей і уявлень до набуття богооткровенної істини і спасіння.

Людинолюбний і Щедрий Господь дарував нам ні з чим незрівнянну милість і велике щастя: можливість належати до Православної Церкви, складати Єдине Тіло Христове і долучатися до невичерпного Джерела води, що тече в життя вічне (Ін. 4:14). Отже, ми вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Іісус Христос (Еф. 2:19-20).

Ми зовсім небагато знаємо про життя Русі до Хрещення. Історичні свідчення, що дійшли до нас, зберегли досить суперечливий образ наших предків як людей, з одного боку, жорстоких і підступних, з іншого — відважних і щедрих. Поважаючи закони кровної помсти, слов'яни разом з тим відрізнялися особливою гостинністю і широтою душі. За часів же походів мирний слов'янин перетворювався на грізного й нещадного воїна: його лють не знала меж, і заради багатої здобичі він був готовий на все.

Слов'янський світ стояв нібито на роздоріжжі між добром і злом, являючи то благородні якості душі, то страшну безодню темряви. Був потрібен рішучий і твердий крок, щоб зробити, нарешті, цей доленосний вибір. І цей вибір робить святий рівноапостольний князь Володимир. Православна віра, затверджена в житті предків трудами великого князя, перетворила народ наш, виховала в ньому дух самовідданості і лагідності, жертовності й терпіння.

Протягом століть, що послідували за хрещенням у благословенних водах Дніпра, Русь намагалася творити своє буття на підставі високих християнських ідеалів і вірності Євангелію, прагнула влаштовувати своє життя тим, що мислитель Іван Ільїн називав «цілуванням Хреста», тобто палкою любов'ю до Господа і благоговінням до звершеної ним Спокутної Жертви. Незважаючи на складні перипетії історії, незважаючи на всі помилки, ухилення і навіть падіння, головним для нашого народу незмінно залишалося служіння Божественній правді і стояння в істині.

Залучення до православної духовності стало потужним імпульсом і для розвитку самобутньої східнослов'янської культури. Релігійний вибір князя Володимира був, крім того, і вибором способу мислення, християнського укладу суспільного життя і стилю культури. Це був вибір цивілізаційного шляху. Тепер ми вже не можемо уявити собі нашу літературу, образотворче мистецтво, архітектуру або музику без євангельських мотивів і сюжетів. Пронизані християнськими моральними ідеалами й цінностями, ці твори вводять нас у багатий духовний світ православної віри і закликають задуматися про вічні питання буття і сенс людського життя.

Але не приналежність до православної культури лише за народженням робить нас християнами. Бути православним християнином — це не данина традиції завдяки «любові до батьківських трун» і національної історії. Бути православним християнином — це насамперед свідомий вибір життєвого шляху, це невпинне шукання Христа і Його правди. Подібно до того як рівноапостольний князь Володимир, скинувши людину зі справами її та зодягнувшись в нову (Кол. 3:9-10), назавжди віддав своє серце Господу Іісусу, так і ми, пам'ятаючи, якого ми духу (Лк. 9:55), покликані бути не слухачами самими але виконавцями слова (Іак. 1:22), цілком усвідомлюючи, що життя наше сховане в Бозі з Христом (Кол. 3:3).

Пошук істини Христової і стояння за неї — ось головний заповіт святого князя Володимира народам Святої Русі — спадкоємцям Дніпровської купелі. Уся наша спільна історія і культура, уся багатовікова духовна й церковна традиція наших народів — пов'язані з пізнанням цієї істини. Воно складає серцевину нашого буття і самосвідомості, воно і об'єднує всіх нас, дає сили йти шляхом історичного розвитку, долаючи будь-які негаразди, лиха й ворожнечу.

І зараз у братській нам Україні, у країні, де знаходиться священна Дніпровська купіль хрещення народів Русі, стихії світу цього повстають на Церкву святого князя Володимира, намагаючись зруйнувати єдність цієї святої Церкви. Духовенство й віруючі піддаються несправедливим звинуваченням і паплюженню. Але ми віримо, що ніякий тиск ззовні не зможе зруйнувати священні узи Христової любові, яка об'єднує нас в єдине Тіло Церкви. Ми віримо, що наша спільна молитва допоможе подолати всі випробування, зберегти чистоту Православної віри і вірність канонічній правді.

Єдиними устами і єдиним серцем прославляючи Творця за Його невимовну милість до нас, будемо ж гідними цієї любові Божої, що проливається рясно, і того великого духовного приношення, яке зробив рівноапостольний князь Володимир своєму народу.

Молитвами цього дивного угодника Господня нехай благословить Небесний Владика країни історичної Русі миром, нехай укріпить пастирів і віруючих України, що мужньо зберігають вірність канонічній Церкві — і дарує Свою невичерпну допомогу на шляху спасіння, щоб ми, не стосуючись до віку цього, але перетворившись відновою нашого розуму (Рим. 12:2), здійснювали своє служіння Богу і людям і свідчили про немеркнучу красу і творчу силу віри Христової.

Рatriarchia.ru

Опубликовано: сб, 14/07/2018 - 19:14

Статистика

Всего просмотров 93

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle