Про найпотаємніше.

Вівторок Страсної седмиці присвячується спогаду тих євангельських оповідань, які пов'язані з кінцем людського життя і людської історії: притчі про таланти, Страшний суд і десять дів.

Святитель Василій Великий, розмірковуючи на тему кінця світу, каже, що для віруючої людини не важливо, коли настане загальний кінець, кінець всього світу, тому що для нас більш важливо міркувати про наш власний кінець – смерть, яка може наступити в будь-який момент нашого життя. Таким чином, слова Спасителя, пов'язані з кінцем людської історії, ми повинні застосувати до самих себе, орієнтувати нашу думку на власну кончину. Вони говорять про найважливіше – про те, що з'явиться «перепусткою» в життя вічне. Вони говорять нам про ті людські скарби, без яких неможливо знайти виправдання на Страшному суді.

Говорячи про суд, потрібно пам'ятати, що не суд робить людину злочинцем, він лише називає нас тими, ким ми є насправді. Ми самі, протягом життя, робимо все те, щоб бути виправданими або ж засудженими на Страшному Божому суді. Ось чому протягом життя, проходячи через Божий суд, через суд своєї совісті, ми ніколи не повинні відкладати в довгий ящик щире каяття і покаяння, але, вдаючись до милості і любові Божественної, нам слід просити у Господа прощення своїх гріхів. Нам потрібно пам'ятати, що вхід в Царство Боже можливий тільки в тому випадку, якщо ми володіємо певним багатством. У Царство Боже входить тільки людина багата, але не тим багатством, до досягнення якого направляються сили більшості людей. Не тим багатством, яке витрачають, тішачи людську плоть. Але тим багатством, яке, реалізуючись, відкриває врата вічності, врата Божого Царства.

Притча про таланти допомагає нам зрозуміти, яке співвідношення Божого промислу про людину і його свободи. Бог дає людям різні таланти – присутність Творця в людському житті обумовлює можливості і здібності людини, в тому числі здатність збирати духовне багатство. Господь кожному з нас дає різні здібності, різні можливості. Він дає нам, так би мовити, різні «стартові можливості» і свободу розпорядитися всім тим, що Він в нас вклав, на наш власний розсуд. В результаті ми або примножуємо дані нам багатства, або ж закопуємо їх в землю. Таким чином, ми самі вирішуємо, як чинити з даром Божим. Це наше право, дане нам Всевишнім, і це результат нашого вільного вибору.

Подібний зміст ми можемо побачити і в притчі про десять дів. Святитель Інокентій Херсонський розмірковує над її текстом наступним чином: Христос іменується в притчі нареченим, тому що ми всі заручені Синові Божому в момент нашого Хрещення. А шлюб відкладено, але тільки до того моменту, коли ми переступимо межу фізичного життя і смерті; і особливим чином цей шлюб відкладений до Страшного суду, коли остаточно визначиться доля кожної людської душі. Таким чином, однією з головних думок даної притчі є вказівка на важливість невпинно бути готовими до зустрічі зі своїм Творцем.

Крім того, вельми цікава одна чудова подробиця, що повторюється в багатьох євангельських притчах – якась затримка, запізнення: затримка пана будинку, пізнє прибуття нареченого, довга відсутність царя. Це означає, що всім дається можливість усвідомити свою відповідальність. Отже, нам відведено час для того, щоб ми вжили його для розкриття даних нам талантів.

Ще одним важливим моментом, за словами митрополита Сурозького Антонія, на який вказує Євангеліє, є той факт, що на Страшному суді ми будемо запитані зовсім не про нашу цнотливість або наші переконання, а насамперед про те, чи зробили ми добро нашим ближнім: нагодували голодного, відвідали хворого і т.п. Нам потрібно пам'ятати, що все, що ми робимо іншому, ми робимо Христу. Ми покликані так зростати в любові, щоб наша людська любов могла бути причетна Божественній. Адже тільки в такому випадку ми почнемо жити вічним життям вже зараз.

Андрій Музольф