Документ ухвалений на з'їзді чернецтва Української Православної Церкви, що проходив у Почаївській Лаврі 15 липня 2021 року.

Звернення чернецтва Української Православної Церкви

до православних християн

«Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа, завжди дякуємо Богові за всіх вас, згадуючи про вас у молитвах наших» (1 Фес. 1:1-2).

Цими апостольськими словами вітаємо весь боголюбивий християнський народ Української Православної Церкви і за її межами. Молитовно звершуємо подяку Всемилостивому Богу, що благодаттю Святого Духа сподобив нас зібратися на святій Почаївській горі, в обителі Божої Матері, для обговорення нагальних питань та проблем монастирського життя.

Монашество посідає особливе місце в Православній Церкві. Його зародження відбулося ще в перші століття існування християнства, коли багато благочестивих людей, бажаючи послужити Богу, полишали все своє майно та рідних і пішли в пустелі, щоби там постом і молитвою послужити Богу.

Чернецтво завжди було втіленням чистоти та істинності віри. Так, під час Першого вселенського собору преподобний Антоній Великий задля захисту Церкви від єресі аріанства полишив місце свого подвигу і відвідав з пастирськими настановами Олександрію.

У період боротьби з шануванням святих ікон, коли під тиском імператорів та владоможців, які підтримували цю єресь, від істини Христової відпало багато єпископів і священників, саме монахи, часто ціною власного життя, стали заступниками віровчительних істин Православ’я. Особливе місце у захисті почитання ікон займали іноки Студійського монастиря.

Ще з часів Київської Русі на просторах нашої держави монашество було тією «сіллю землі», що сприяла не лише розвитку Церкви, але й формуванню держави. Духоносні отці, преподобні Антоній та Феодосій Печерські безбоязно вставали на захист моральних чеснот перед сильними світу цього: князями та боярами, – захищаючи Церкву і віруючих людей від неправди. Монастирі були не лише місцем молитви і особливих аскетичних подвигів, вони стали центрами розвитку писемності та просвітницької діяльності. Монахи, виконуючи настанови Священного Писання та Передання, керуючись здобутками святих Отців і Вчителів Церкви, власним прикладом наставляли своїх духовних чад жити в правді та істині, застерігаючи їх, за словами апостола Павла, від слідування «духу світу цього» (див. 1Кор. 2.12).

На жаль, нам доводиться констатувати той факт, що сучасний світ все більше занурюється в гріх і стає рабом гріха. У боротьбі за права та свободи людини ліберальне суспільство бореться з самою людиною, принижуючи її гідність. Потакання різноманітним гріховним звичкам, пропаганда і агресивне нав’язування різноманітних збочень, таких як: одностатеві шлюби, аборти, право на самовбивство та інших, – сьогодні презентується як відстоювання свободи особистості. Багато громадських діячів, відкидаючи всі духовні здобутки християнства як «застарілі та ретроградні», вперто не бажають визнавати, що коренем проблеми людини є її схильність до гріха і, що справжня свобода – це свобода від гріха. Господь через Євангеліє застерігає нас від подібних «вчителів» та «наставників» – «Залиште їх: вони сліпі поводирі для сліпих» (Мф. 15;14).

З великим жалем усвідомлюємо, що «дух світу цього» наповнює серцях не лише мирян, але і деяких священнослужителів. У гонитві за задоволенням особистих амбіцій, стаючи на шлях обслуговування політиків, заради здобуття першості, вони готові переступати через канони Святої Церкви, без страху і жалю розриваючи Хітон Христовий, вносячи розкол у Православ’я. Таким «церковним діячам» святитель Ігнатій Брянчанінов нагадує, що «високодумний, котрий визнає в собі будь-яке достоїнство, не може побороти диявольські спокуси із зовні, будучи охопленим ними з середини. Неосвічені та лицемірні подвижники визнають себе тими, які досягли своєї цілі… вони радіють самоомані та високодумності, що наповнюють їх серце… не розуміючи, що похвала людська служить ознакою лжепророка» (свят. Ігнатий Брянчанінов. Приношение современному монашеству).

Зі скорботою в серці, ми спостерігаємо за деструктивною діяльністю Константинопольського патріарха Варфоломія та його послідовників. Створення неканонічної структури «ПЦУ» та надання їй фіктивного «томосу» аж ніяк не сприяло подоланню розколу, що відбувся ще на початку 90-х років 20 століття. Навпаки, це спровокувало в Україні та Церкві новий виток напруги та протистоянь. Свідченням цього, є, на превеликий жаль, подальші протизаконні силові захоплення храмів та майна церковних общин Української Православної Церкви.

У той же час, можемо констатувати той факт, що, незважаючи на безпрецедентний тиск з боку різних осіб та політичних організацій, жоден з монастирів Української Православної Церкви не відійшов у розкол, а братія та сестри наших чернечих общин, щоденно звершують свій молитовний подвиг та неухильно зберігають чистоту Православної віри..

На сьогодні Українська Православна Церква нараховує 258 монастирів та 56 скитів, подвір’їв і чернечих громад, в яких несуть послух близько 4500 ченців. З них чоловічих монастирів – 133 та 33 підрозділів, жіночих – 125 та 23 підрозділів. 1100 ченців в священному сані несуть послух приходського служіння. Всі обителі живуть повноцінним чернечим життям, не полишаючи своїх аскетичних подвигів та трудів, і, разом з тим, в соціальному служінні годують бідних, допомагають хворим та підтримують знедолених.

За словами преподобного Феодора Студита, чернецтво – це «нерви та опора Церкви», «приклад та утвердження» (прот. А. Шмеман. Исторический путь Православия). Ми повинні з вами, дорогі у Христі брати та сестри, залишатися світлом для світу і сіллю землі, щоб ті люди, які поки що не входять в огорожу Церкви, спостерігаючи наше «чисте, богобоязливе життя», навіть «без слова приєднувалися» до Христа (1 Пет. 3:1-2). Звершуючи церковне служіння, працюючи на ниві Христовій, ми покликані не на словах, а конкретними справами зміцнювати «єдність духу в союзі миру» (Єф. 4:3), соборно — всі разом: архіпастирі, клір, чернецтво та миряни.

І сьогодні ми звертаємося до всіх православних світу із закликом зберігати єдність у Христі і поважно просимо вас важливі питання, які стосуються чистоти віри та канонічного устрою світового Православ’я, вирішувати не одноосібно, а соборним розумом, для того щоб між нами не було розділень та нарікань одне на одного, щоб через особисті амбіції не страждала єдність Тіла Христового і щоб Таїни Божі не розкрадалися іншими.

Ми висловлюємо нашу братерську вдячність всім вірним чадам нашої Української Православної Церкви за те, «що ваша віра звіщається в усьому світі» (Рим.1:8). У ці важкі часи ви витримали тиск та підтвердили свою вірність. «Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2:10), – навчає нас Слово Боже.

Хочемо нагадати, що православні віруючі покликані бути свідками жертовної голгофської Любові: «хто не має дару свідчення крові, той покликаний свідчити про Неї безкровним мучеництвом совісті. Тому що, саме цією жертовною Христовою любов’ю, засвідченою Кров’ю Самого Христа і кров’ю мільйонів мучеників – Його вірних свідків – будуть судимі наші справи, помисли, все наше життя на Страшному Суді» (митр. Амфилохий (Радович). Человек – носитель вечной жизни).

Нехай благословення Господа нашого Іісуса Христа та молитовне Заступництво Божої Матері буде над всіма нами.

Голова з’їзду: митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, вікарій Митрополита Київського і всієї України, голова Синодальної комісії у справах монастирів УПЦ, намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври,

з делегатами в кількості 281-ї особи

Секретар з’їзду: митрополит Святогірський Арсеній, вікарій Донецької єпархії, намісник Свято-Успенської Святогірської Лаври

15 липня 2021 року, м. Почаїв

Джерело: Lavra.ua