За покликом душі допомагати незнайомим людям

Про донорський та інші проекти Рівненської єпархії УПЦ.

У Рівненській єпархії вже стало доброю традицією донорство крові, яку приходять здавати не тільки віряни, а насамперед – священики Української Православної Церкви. Деякі з них приходять на станції переливання крові цілими сім’ями, разом зі своїми матушками та парафіянами, рятуючи життя простих людей, різного віку, різного віросповідання. Адже кажуть, що допомагають незнайомим людям за покликом душі та з любові до ближнього.

Телеграм-канал «Вітраж інформ» поспілкувався з очільником соціального відділу Рівненської єпархії протоієреєм Василієм Начевим, який розповів про донорську програму в Рівному та історію її становлення у віруючих УПЦ.

– Приблизно 5 років тому, у 2015-му, коли я ще був вірянином, до мене звернувся мій товариш зі своєю проблемою – сильно постраждав його маленький син, якому була потрібна допомога, це було вперше, коли я здавав кров для іншої людини. Вже потім, коли став священиком УПЦ, народилася ідея створити такий проект на рівні нашої єпархії. Ми отримали благословення владики і почали формувати невеличку базу майбутніх донорів, які бажали приєднатися до цієї справи. Спочатку це були тільки священики Рівненської єпархії УПЦ, і ми організовувались на здачу крові десь рази 2-3 на рік. Священиків я запрошував з кожного благочиння, і кожного разу приїздило порядку 20-30 осіб.

У 2016-2017 роках ми почали долучати до донорства наших вірян, які з радістю підтримали це починання, і вже збиралися на станціях переливання крові раз на 2 місяці. Таким чином ми розпочали цю справу вже масштабніше.

А вже у 2020 році, коли розпочалася пандемія, виявилося, що станції переливання крові в кожному районному центрі, де вони здійснювали свою діяльність раніше, позакривали у зв’язку із карантином. Працював лише Обласний центр переливання крові, але потреба в крові від того не зменшилася, і ми с кінця травня – початку червня організували на прохання медичних працівників здачу крові щочетверга. До теперішнього часу ми діємо так.

Хотілося б сказати, що зараз, у часи інформаційної грамотності, і віряни Рівненської області, і парафіяни нашої єпархії завдяки соціальним мережам знають про це починання, тому ми не шукаємо бажаючих стати донорами. Я розміщую дописи з  оголошеннями, що ми їдемо здавати кров, і люди самі дзвонять. Нам телефонують навіть із Сарненської єпархії і запитубть, коли запланована найближча поїздка донорів у центр переливання крові.

У своєму проекті я маю добрих помічників. Це молоді хлопці та дівчата, що мають певну телефонну базу, яку раніше ми сформували. Є в нас донори і 40-50 років, які до цього моменту жодного разу не здавали кров, але побачивши, що це започаткували священики, з благословення нашої Церкви, їдуть за покликанням душі допомагати незнайомим їм людям, рятувати людські життя.

Розумієте, у чому річ? Коли віряни бачать на чолі цієї справи священиків Української Православної Церкви, вони самі телефонують, долучаються до благого діла. Це говорить про безмежну довіру вірян до своїх духовних наставників. Священик для православних вірян є лідером, прикладом. Тому не викликає подиву, коли наші священики приїздять до центру переливання крові зі своїми матушками, які теж підтримують донорський проект. Наш владика вікарний, єпископ Пимен, коли йому дозволяло здоров’я, особисто неодноразово з нами здавав кров. Люди бачать, що Церква піклується про них, що Церква переживає, роблять для себе висновки і самі телефонують з пропозиціями долучитися до наших акцій.

Я можу впевнено сказати, що зараз у донорському проекті Рівненської єпархії УПЦ беруть участь близько 150 людей. Це наші постійні донори. Але є ще багато людей, які разово допомагають зі здачею крові. Це ще осіб 50. Тому можна вважати, що наш проект виправдав себе і свою мету – рятувати людське життя всіма доступними нам способами.

Чому саме в четвер ми їдемо здавати кров? Тому що є певні медичні обмеження перед цією процедурою: у їжі, в напоях. А нам, православним, середа – пісний день, тому в четвер здавати кров – найкращий вибір. Тобто не потрібна якась додаткова дієта заздалегідь перед процедурою.

Крім донорського проекту ми мали в Рівненській єпархії ще багато інших соціальних проектів, які прийшлося призупинити через карантинні обмеження.

Ми постійно відвідували Рівненську дитячу гематологію, де щотижня служили молебень для хворих діточок. Коли вже розпочався карантин, ввели певні обмеження, ми літом служили на вулиці під вікнами першого поверху. Після молебню помазували маслом діток через вікна одноразовими паличками. З настанням холодів ми призупинили ці відвідування, оскільки в лікарню все ще не пускають, і вікна не відчиниш. Але коли ми ще ходили в дитячу гематологію, познайомилися з багатьма волонтерами, які також займалися організацією груп людей здачі крові, з благословення владики співпрацюємо зараз і з ними.

Регулярно ми проводили акції під назвою «Подаруй дитині радість». Напрацювали певну інформаційну базу дітей з особливими потребами. Щороку, в період Різдвяних та новорічних свят, організовували по благочинням нашої Рівненської єпархії збір подарунків або коштів на ці подарунки та солодощі для дітей. Зробили склад, куди священики привозили подарунки, солодощі, одяг, іграшки та ін. І весь новорічно-різдвяний період після богослужіння ми з волонтерами пакували подарунки та розподіляли по благочинням для особливих дітей та дітей, які потрапили у скрутні життєві обставини.

Ще одним хорошим заходом у нас до карантину був літній табір у с. Онишківці Дубенського району Рівненської області. Саме там знаходиться джерело святої праведної Анни та жіночий монастир святої Анни. При монастирі є будиночки паломників, і матушка ігуменя дозволила нам розміститися в них. На цей момент я зібрав по нашій області координати дітей з особливими потребами, яких ми змогли забрати і відвести на природу в літній табір. Разом із дитиною в таборі обов’язково знаходилася і мама, оскільки тільки мами докорінно знають якої допомоги, коли, якого догляду потребує її особлива дитина.

Волонтерами до табору я брав своїх парафіян. У мене на парафії є молодіжка, тому дівчата і хлопці старшого віку з радістю долучилися до цієї події. Ми також залучали психологів наших православних до цієї акції, дівчат-організаторів, які проводили різні заходи для дітей. З ранку всі йшли в храм на службу, а потім активно відпочивали: прогулянки лісом, ігри, забавки. Під час таких таборів, бесід з дітьми та їхніми батьками, розумієш всю радість дитини, яка місяцями могла сидіти в квартирі, не спускався на вулицю через свій стан, подихати, пограти. Бачиш, як діти спілкуються з однолітками, як вони оживають на очах, радієш разом із ними, дякуєш Богові за все, що Він дав нам. Ці почуття неможливо передати словами.

У 2020 році літній табір довелося відмінити, оскільки карантинні обмеження дуже жорсткі, хоча мами особливих дітей дзвонили, питали, засмучувалися.

Окрім того, великий відбиток на нашу соціальну роботу наклав 2019 рік, коли йшли масові захоплення храмів Української Православної Церкви з боку ПЦУ. Коли ти вранці прокидаєшся і думаєш, де сьогодні може трапитися біда, куди їхати, де потрібна допомога нашим священикам та вірянам? Я працюю також у юридичному відділі Рівненської єпархії, тому ці питання мене стосуються насамперед. Статистика свідчить про те, що як тільки починається Великий піст, у ПЦУ прокидається невгамовне бажання захватити ще декілька храмів, починається беззаконня.

Сподіваюся, що в цьому році Господь надасть нам можливість, і ми відновимо всі свої соціальні проекти.

Бесіду провела Олена Сухиніна,

Телеграм-канал «Вітраж інформ»

Опубликовано: вт, 02/03/2021 - 13:23

Статистика

Всего просмотров 2,403

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle