Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

У ці святі пасхальні дні ми святкуємо перемогу життя над смертю, правди над брехнею, смирення над гординею, цнотливості над розпустою, щедрості над сріблолюбством, а тому багато разів вітаємо одне одного радісними словами: «Христос Воскрес!» Чим більшою є наша особиста перемога над гріхом, тим більше радості в нашому серці. Однак мине якийсь час і ця радість під впливом оточення та пристрастей, що живуть у серці, поступово зникатиме. Знову потягнуться будні, які ми будемо намагатися розбавити різними веселощами.

Те, наскільки ми піддаємося впливу оточення чи власних гріховних пристрастей, багато залежить від сили віри в нашому серці. Якщо ця віра слабка, то ми уподібнюємося до тростини, яка гнеться навіть від легкого вітру, а якщо віра міцна, то ми здатні й гори переставляти (Мв. 17:20).

Не випадково у цю першу неділю після Великодня Церква особливу увагу звертає на віру апостола Фоми, брата Нафанаїла. Йому було важко повірити у воскресіння Христа, тому він сказав: «Поки не побачу на Його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів… не повірю». Коли в нього з’явилася така можливість, то він з радістю вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» Господь не докоряв апостолу Фомі за його маловір’я, але сказав: «Блаженні ті, що не бачили, й повірли (Івана 20:24–29).

Маловір’я – це проблема не лише апостола Фоми, а й кожної людини. Якби наша віра була міцною, то ми завжди були б чесними, не впадали у відчай, ніколи не кривили душею, не ображали б людей, ні на кого не гнівалися, всіх би любили. Саме через маловір’я виникає безліч різних проблем особисто в нас і в оточення. Як бачимо з прикладу апостола Фоми, маловір’я можна позбутися. У дуже великій небезпеці перебувають люди, які взагалі не мають віри або вірять неправильно, бо спотворюють основні догмати й канони. Наприклад, католики вчать про примат Папи Римського, додають до Символу віри filioque, майже цілковито нехтують постами, богослужіння скоротили до мінімуму.

Протестанти й різні сектанти відійшли від Церкви ще далі. Вони не шанують святих ікон, не визнають боговстановлення священства і Таїнств, глузують з наших обрядів. Так вони позбавляють себе дії благодаті Святого Духу, а без цього не можуть протидіяти гріху, тож проголошують навіть страшні гріхи розпусти нормою.

Багато хто каже, що немає різниці, як вірувати, оскільки Бог один. Але якщо нам не байдуже, який одяг купуємо, яку їжу вживаємо, то чому ми так зневажливо ставимося до віри, від якої залежатиме наше загробне життя. Сьогодні ми також чули з Євангелія, що Господь, пройшовши крізь закриті двері до горниці, де зібралися святі апостоли, дарував їм владу силою Духу Святого прощати й затримувати гріхи, тобто встановив Таїнство Сповіді (Іоана 20:19–23). З цього зрозуміло, що найбільше віра руйнується через гріх і, відповідно, найшвидше вона відновлюється та міцнішає через покаяння. Саме через покаяння відновив свою віру святий апостол Петро, саме через покаяння можуть повернути справжню віру всі, хто відпав від Церкви в розкол чи єресь. Саме через покаяння ми, православні християни, можемо зміцнити свою віру, щоб разом з Воскреслим Христом бути переможцями смерті та гріха й наслідувати Царство Небесне. Амінь!