Чому не потрібно сперечатися з дурнем, пояснює митрополит Антоній (Паканич). 

Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере, хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває.

Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він, викартай мудрого й він покохає тебе.

Дай мудрому й він помудріє іще, навчи праведного і прибільшить він мудрости!

Страх Господній початок премудрости. (Притчі Царя Соломона. Глава 9)

У словах з притчі царя Соломона міститься алгоритм правильної взаємодії з людьми.

Залиш дурня з його дурістю. Його не переконати, не переспорити.

Пройди повз невігласа, не викриваючи його. Він не здатний прийняти і вмістити правду, а свідомо перебуває в ілюзії і брехні, які виправдовують його помилки.

Скільки разів ми переконувалися, що суперечка – безглузде заняття. Кожен сперечальник все одно залишається при своїй думці. І після бурхливих дебатів залишаються лише спустошення і досада.

Інша справа – спілкування з мудрим. Той, хто боїться Бога – мудра людина. З таким можна міркувати. Він не стане радити, вчити, критикувати, а знайде загальну, об'єднуючу тему, не піднімаючи проблемних, непотрібних питань. Він завжди знайде, чому навчитися, і буде вдячний.

Дурень не завжди простачок, він буває зі знаннями, часом значними. Але це не робить його мудрим. Мудрим робить тільки смирення. А будь-які знання без мудрості – це шкаралупа без горіха.

Дурень ніколи не упокорюється. Він буде доводити свою правоту і виправдовувати себе в будь-якій ситуації. Його красномовству не буде рівних.

Він знайде доводи, підтасує факти і вийде невинним з будь-якої ситуації. Дурість не визнає своїх помилок, і це головна її ознака.
Мудрості не властиві самовдоволення і самозношення. Мудра людина тиха, вона усвідомлює свої немочі і пам'ятає про них постійно. Дурість гучна, постійно хизується своїми уявними досягненнями.

Обдарована людина не та, хто щось отримала, А та, хто може щось віддати.

Записала Наталя Горошкова