«Загризе», – майнула думка, але тікати не було сил, та й куди?»

Митрополита Кирила (Смирнова), Казанського і Свияжского, везли у посилання. В одну глуху ніч він був викинутий з вагону на повному ходу поїзда.

Стояла сніжна зима. Митрополит Кирило впав у величезний замет, як в перину, і не розбився. Насилу виліз з нього, озирнувся – ліс, сніг і ніякої ознаки житла. Він довго йшов цільним снігом і, вибившись із сил, сів на пень. Мороз пробирал до кісток крізь зношену рясу. Відчуваючи, що починає замерзати, митрополит став читати собі відхідну.

Раптом бачить: до нього наближається щось дуже велике й темне, вдивився – ведмідь.

«Загризе», – майнула думка, але тікати не було сил, та й куди? А ведмідь підійшов, обнюхав сидить і спокійно ліг біля його ніг. Теплом повіяло від величезної ведмежої туші і повною доброзичливістю. Але ось він заворочался і, повернувшись до владики черевом, розтягнувся на всю довжину і солодко захропів.

Довго вагався владика, дивлячись на сплячого ведмедя, потім не витримав холоду, що сковував і ліг поруч з ним, притулившись до теплого живота. Лежав і то одним, то іншим боком повертався до звіра, щоб зігрітися, а ведмідь глибоко дихав уві сні і пронизував його гарячим диханням. Коли почав світитися світанок, митрополит почув далекий спів півнів. «Житло близько», – майнула радісна думка, і він обережно, щоб не розбудити ведмедя, встав на ноги. Але той піднявся теж, стріпнувся і перевальцем почвалав до лісу. А відпочив владика пішов на півнячі голоси і незабаром дійшов до невеликого села.

З життя старців. Притчі. Укладач Д. Гриценко