Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).

Лише нещодавно пастухи у полі та святі Ангели раділи, що народився Спаситель світу Христос, і співали: «Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі» (Лк. 2:8–14). Та коли Ірод дізнався, що східні мудреці його обманули і не вернулися сказати, де Новонароджений, то видав наказ знищити усіх немовлят до 3-річного віку. Так збувається пророцтво Ієремії про плач Рахілі, яка не може заспокоїтися (Мв. 2:1–18). Ось як швидко радість змінилася на велику скорботу! Усі ми часом у житті зустрічаємося із чимось схожим: радіємо народженню дитини і відчуваємо скорботу, коли когось чи щось утрачаємо. Кожен із нас по-різному переживає втрату. Хтось при цьому розуміє, що всім керує Бог і без Його волі жодна волосина не впаде з голови, а хтось впадає у відчай, хворіє і помирає духовно та фізично. Інколи трапляється, що людина починає звинувачувати оточення і навіть воювати з ним.

Найкращий спосіб реагування на втрату – перший, коли розуміємо, що все в Божих руках. Але досягти такої рівноваги та спокою в душі непросто, бо цьому заважають наші пристрасті. Для когось, як пише апостол, богом є його черево (Флп. 3:19). Скільки людей страждають на різні захворювання через переїдання або надмірне вживання алкоголю. Дехто, подібно до жителів стародавніх міст Содому та Гоморри, постійно зайнятий тим, щоб задовольнити свою хіть. Особливо від цього страждає молодь. Втрачаючи цнотливість до шлюбу і не зберігаючи вірність у шлюбі, вона стає нездатною самовіддано не рік чи два, а все своє життя любити. Дуже багато хто страждає від сріблолюбства. Хтось ночами не спить та розмірковує, як заробити ту копійку, а хтось має надлишок грошей, але ні з ким не хоче ділитися. Сріблолюбство лежить в основі майже всіх конфліктів (1 Тим. 6–10). Велика кількість людей тепер дуже знервовані та неспокійні, запалюються гнівом навіть через незначний привід. Достатньо переглянути новини на будь-якому з телеканалів, щоб у цьому переконатися. Там триває постійне нагнітання ворожнечі й ненависті. Та «людський гнів не здійснює Божої справедливості» (Як. 1:20). Через небажання боротися з вищезгаданими пристрастями епідемією нинішнього часу стала пристрасть нудьги, яку мовою медицини називають депресією. А той, хто завдяки своєму працелюбству зумів нудьгу перемогти і досягти значних успіхів у житті, неминуче стає підвладним марнославству й гордині. Ці пристрасті найважче перебороти, бо їх непросто в собі побачити, але саме вони роблять даремними всі попередні досягнення й подвиги людини.

Ось, дорогі брати і сестри, скільки чинників впливають на те, як ми сприймаємо негаразди в нашому житті. Перед кожним християнином постає завдання звільнитися від зовнішніх і внутрішніх впливів, досягнути рівноваги і безстрастя. Дехто боїться безстрастя, бо ототожнює його з апатією, або егоїстичною нірваною буддистів, та насправді це не так. Безстрасність –незалежність і стійкість, свобода від зовнішніх подразників. Ще хтось думає, що може досягти спокою та достатку за допомогою революцій і війн, але Христос не революціонер. Він учить, що хто хоче стати великим між людей, хай буде вашим слугою (Мв. 20:26). Також Спаситель вчить шукати передусім Царство Боже, а все інше додасться (Мв. 6:33).

Отже, браття й сестри, якщо ми хочемо навчитися тримати рівновагу в житті, не впадати в крайнощі й бути завжди спокійними, якщо бажаємо поширювати мир і спокій навколо себе, то нумо вчитися насамперед підкорювати власні пристрасті. І в цьому хай нам допоможуть святі Йосип Обручник, Яків, брат Господній, та пророк і цар Давид, яких нині особливо вшановує Свята Церква. Амінь!