Перевірте своє відношення до віри, прислуховуючись до порад митрополита Антонія (Паканича).

Теорія і практика

Чому апостола Фому назвали невіруючим? Хто з апостолів повірив не побачивши? Всі спочатку побачили, а потім повірили…

Як може увірувати сучасна людина, не побачивши Христа?

Ми можемо Його побачити. Завдяки титанічній праці святих отців. Це їх заслуга, що вчення про Особистості Ісуса Христа придбало ті можливі обриси, котрі відповідають Священному Писанню, церковному Переданню і нашому сприйняттю.

Святі отці не створювали нове вчення, вони, по словам преподобного Вікентія Ліринського, лише назвали старі речі новими іменами.

Вони дали нам ті формули людського розуміння, через які Божественне Одкровення стає доступним. І Христос оживає.

Завдяки зусиллям святих отців, багато з котрих життя своє поклали за чистоту церковного віровчення, мі віримо в Триєдиного Бога, віримо в Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога й істинну Людину, в котрому Божа і людська природи з’єднані незлитно, не пізнавано, нероздільно і нерозлучно, віримо в те, що во Христі діє не одна воля, а дві: і Божа, і людська.

Догмати віри – необхідна теорія. Але як йдуть справи з практикою?

Адже всі святі стали практиками, вони не тільки вказали шлях, по якому потрібно рухатися, але і самі його подужали. Нажаль, багато із нас, вивчивши теорію, не переходять до дій, так і залишаючись все життя в рядах багатослівних і всезнаючих теоретиків.

«Блаженні ті, що слухають і виконують»: важливо не просто слухати слово Бога, важливо виконувати його, реалізовувати в своєму житті.

Читаючи Євангеліє, ми чуємо Самого Христа.

Все, що в Новому Завіті, написано не тільки для сучасників земного життя Спасителя: ці слова звернені до кожного із нас.

Три варіанта

Земне життя – це попередня підготовка до життя вічного, і щоб бути з Богом на небесах, потрібно жити з Ним на землі.

Віра істинного християнина повинна бути однозначною, зрозумілою і з повною силою виражатися по відношенню до життя і людей.

Мало хто піднімається на цю вершину, задовольняючись декількома кроками. Можливо, деякі лякаються підйому, інші бояться, що не вистачить сил, а хтось не вірить, що з висоти йому відкриються інші горизонти.

Існує декілька ознак безвір’я серед віруючих людей, які регулярно ходять до храму.

Деякі начебто правильні слова говорять, володіють знаннями, гарні та благочестиві зовні, але повністю гнилі всередині, як почорнілий від дощів плід або з’їдений червами.

Так спустошують душу черви сумніву і гнітючі думки у маловіра. Він володіє теоретичною базою, але не довіряє своє життя Христу, залишаючись в ній повним і нероздільним господарем. Як правило, основними пристрастями цієї людини будуть зарозумілість і гординя.

Віра таких людей, зовні виконуючих все по правилам, без живого життя з Богом всередині.

При найменших випробуваннях їх «віра» зазнає краху. І вони перестають ходити в храм, закриваючись в собі, вважаючи себе єдино правими, а Церкву такою, що помиляється. Їм не вистачає рятівної простоти.

Віра інших людей може бути скоростиглою. Душа, не доспівши для зустрічі зі Христом, саморуйнується. Найчастіше різні знання й інформація, набрані звідусіль, наспіх з’єднані багатьма тонкими ниточками, і при першому штормовому вітрі вони руйнуються, не витримуючи натиск.

Такі люди швидко запалюються, але і швидко гаснуть. Вони рухаються по вершинам, не занурюючись в глибину віри. Вони, як правило, не знають себе і не намагаються познати, уникаючи чесної розмови із самим собою, а як наслідок – з Богом. Вони всіма силами не пускають в своє життя Творця, задовольняючись знаннями про Нього.

І наостанок, самий розповсюджений признак безвір’я – механічна віра. Коли все робиться без роздумів. Людина не замислюється ні над словами молитви, ні над церковними обрядами, ні над послідовністю служб, він механічно все робить, тому що так роблять всі.

Механічна віра не приносить плодів. Вона ні жива ні мертва. Життя таких людей нараховує місяці, роки, як стрілка годинника, обертаючись по одному і тому ж колу. Вони роками не змінюються, залишаючись в тих же рамках розуміння Божественного, а точніше, навіть не виходять на шлях пізнання, їх влаштовує механічне прожиття.

Це самий даремний життєвий шлях. Дуже складно або навіть майже неможливо  достукатися до сердець таких людей.

Будемо ж намагатися як можна частіше нагадувати собі, що ми живемо для вічності, а будь-які земні турботи, якими б важливими вони не були для нас, нашої сім’ї, минаючі, порівняно з тим, що уготовано для нас Самим Богом.

Уготовано ж нам вічне спасіння.

Записала Наталія Горошкова