Як позбутися жадібності?

Пояснює протоієрей Володимир Долгих.

Якщо відкрити Святе Письмо, ми не знайдемо там слова «жадібність», хоча це не означає, що книга Откровення не викриває даний порок. Святі отці також не особливо наділяли увагою цей термін. А ось словники часто поняття «жадібність» визначають за допомогою таких синонімів, як «користолюбство» та «скупість».

Все це говорить про те, що порок жадібності неоднорідний і включає в себе ряд додаткових категорій. Саме тому боротьба з жадібністю повинна являти собою боротьбу з тим її проявом, який властивий кожній окремій людині. Висловимо декілька зауважень по кожному з них.

Жадібність і користолюбство

Ці два пороки дуже схожі і мають на увазі спрагу наживи, прагнення до особистої вигоди. Звернемося до Святого Письма. Сутність і устремління жадібних людей добре описує пророк Амос: «Вислухайте це ви, що жадаєте поглинути бідних і погубити убогих, — ви, які говорите: "колись мине місяць у повні, щоб нам продавати хліб, і субота, щоб відчинити житниці, зменшити міру, збільшити ціну сикля й обманювати неточними терезами, щоб купувати незаможних за срібло і бідних за пару взуття, а висівки з хліба продавати"» (Ам. 8: 4-6). Десята заповідь Декалогу також спрямована проти жадібних людей, її ще називають граничною заповіддю між Старим і Новим Заповітом. Перші дев'ять заповідей говорять про те, чого не можна робити, а десята - кілька разів повторює: «Не бажай дому ближнього свого, не бажай дружини ближнього свого » (Вих. 20:17), - таким чином, вона відносить гріх не тільки до сфери вчинків, але і до сфери внутрішніх побажань і устремлінь. Корислива ж людина, як каже Псалтир, «ублажає себе» (Пс. 9:24).

Ці вади стосуються не тільки особистих відносин людини, але завдають значної шкоди ближньому, тому ми бачимо, що за них Господь і гнівається, уражає (Іс. 57:17) і навіть мстить (1Сол. 4: 6). Виходить, що жадібність і користолюбство настільки огидні і згубні гріхи, що про покарання за них говориться прямо як в Старому, так і в Новому Завіті. Уже сам цей факт повинен змусити утриматися від вчинення подібних злочинів тих, хто схильний до них.

У протистоянні пристрастям важливо пам'ятати один святоотцівський аскетичний принцип: кожен порок викорінюється протилежною йому чеснотою. Але, як ми знаємо, гріх завжди починається з помислу, тому прп. Ісаак Сирин, а за ним і наш співвітчизник - прп. Ніл Сорський вказаний принцип переводять в сферу розуму. Вони кажуть, що якщо ми помітили помисел, наповнений жадібністю, жадібністю до кількості жаданого предмета, то його варто тут же замінити добрим помислом. Цікаво, що в якості доброго помислу преподобні мали на увазі не думку про милосердя або милостиню, а збудження в собі пам'яті про злосмрадність, яка нас наповнить тут же після задоволення пристрасті. Тут потрібно зробити одне пояснення. Якщо людина розгледіла в собі порок і задумалася над боротьбою з ним, значить, у неї є гріховний досвід, який її обтяжує і від якого вона хоче позбутися. Нехай кожен згадає сам себе. Поки пристрасть не реалізована на дії, вона виглядає привабливою і солодкою, але як тільки ми підемо у неї на поводу, то нас одразу накриває почуття духовного бруду і жалю про скоєне. У такі моменти совість нас просто спопеляє, але після деякого часу гострота її «погляду» притупляється, і пристрасть знову набирає силу. Ми хворі гріхом, а тому не здатні відразу, зусиллям волі зупинити дію пристрастей, однак у нас залишається пам'ять - пам'ять про те, як було погано, коли минулого разу ми знову пішли на поводу у власного пороку. Саме цей спогад преподобні отці і пропонують нам отримувати від свого розуму в якості заміни пристрасного помислу. Таким чином, гріховний досвід може бути, так би мовити, перероблений і використаний на благо.

Скупість

Від жадібності і користолюбства вона відрізняється тим, що спрямована не на придбання наживи, а на скрупульозне збереження того, що вже є. Часто в основі скупості лежить маловір'я. Ми забуваємо, що у нас все волосся на голові пораховано (Мф. 10:30), а тому намагаємося себе якось убезпечити, перестрахуватися, особливо коли навколо постійно відбуваються якщо не кризи і війни, то обрушується карантин. Але давайте прислухаємося до слів ап. Павла: «А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме. Нехай кожен дає за велінням серця, а не в смутку й не з примусу, бо того, хто з радістю дає, любить Бог» (2 Кор. 9: 6-7). Скупість бореться протилежною їй щедрістю. І нехай у нас не виходить віддавати якісь матеріальні засоби щиро, нехай навіть 100 гривень, від втрати яких наше життя ніяк не зміниться, ми все одно жертвуємо через силу - нехай спочатку і так, але ділитися, допомагати незаможним потрібно продовжувати, адже інакше гріх не перемогти.

Якщо постійно збирати на «чорний день» і ніяк цьому накопиченню не перешкоджати, то воно «зжере» нас. У християн скупість в цьому плані іноді проявляється особливим способом. Я був свідком, як через розмови про кінець світу і останні часи деякі православні починали заготовляти нешвидкопсувні продукти та інші продовольчі товари. Тоді у мене виникало питання: «А навіщо все це? Виходить, що в разі голоду, коли навколо будуть страждати люди, ми будемо тихенько їсти заздалегідь заготовлену гречку?». Про те, що це не по-християнськи, думаю, і говорити не варто.

 

Грошолюбство

У розмові про жадібність про нього не можна було б не згадати, так як ап. Павло грошолюбство називає «коренем усіх зол» (1 Тим. 6:10), - тому «коримтолюбець, який є ідолослужителем, не має спадщини в Царстві Христа і Бога» (Еф. 5: 5). Тут ми знову повертаємося до розмови про підміну злих помислів добрими, тільки тепер в їхній ролі виступають грізні апостольські слова. Взагалі, звернення до Святого Письма допомагає боротися з будь-якими пристрастями. Воно не тільки дає поживу для роздумів, відволікає розум від гріховних нахилів, але ще і якимось особливим, таємничим чином благотворно впливає на душу. Свт. Іоанн Златоуст якось сказав: «Дивуюся тим, хто не нехтує грошима. Це ознака душі, наповненої крайніх лінощів, душі ..., яка не являє собою нічого великого», - виходить, що прихильність до грошей безпосередньо пов'язана з тим, що ми наповнюємо свій розум, саме тому, як я вже сказав, просте читання Біблії вже саме по собі може змінити людину. Тільки потрібно пам'ятати повчання прп. Максима Сповідника про те, що в священних текстах необхідно чітко розрізняти букву і дух, адже тільки в такому випадку воно може принести користь.

До цього варто додати, що не слід нехтувати також читанням святоотцівської та іншої літератури, здатної хоч трохи нас змусити задуматися над глибокими і важливими темами. Якщо свій розум весь час розважати переглядом фільмів, перегортанням стрічок в соцмережах, комп'ютерними іграми, то і результат боротьби з пристрастями буде нульовим. А якщо наш розум весь час, нехай і такими зовнішніми способами піднімати догори, то крок за кроком ми почнемо помічати що почалися в нашій душі зміни. Господь чекає дій, активності, Він прийде на допомогу тому, хто бореться, Він підтримає, підкаже, направить, але Він ніяк не допомагатиме тому, кому все одно, хто готовий втратити блаженну вічність заради скороминущих і тимчасових задоволень, кому ця допомога просто не потрібна.

Жадібність народжується від духовної порожнечі, втрати сенсу, ненаповненого життя цілями, що йдуть за горизонт смерті. Згадані тут способи боротьби з жадібністю нескладні в теорії і «механіці» здійснення. Складність завжди пов'язана з вольовим зусиллям, але всякий раз, хоч і потроху підточуючи пристрасть, ми рано чи пізно здолаємо її.

Опубликовано: пн, 09/11/2020 - 13:14

Статистика

Всего просмотров 3,419

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle