Відповідає викладач Київської духовної академії Андрій Музольф.

Щоб зрозуміти як себе вести після Причастя, ми спочатку повинні усвідомити для себе що саме є Причастя.

Причастя – це найбільше Таїнство Церкви, в якому людина отримує можливість долучитися до Тіла і Крові Самого Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа. У Причасті ми приймаємо в себе Творця і при цьому, за словами святих отців, ми ніби стаємо живими храмами, в які входить сам Бог.

Невже може бути що-небудь більш важливе і величне в цьому світі? А значить і вести себе після участі в такому високому Таїнстві людина повинна відповідно.

Перш за все, у нас не повинно бути легковажного і профануючого ставлення до того, що з нами сталося. Не можна просто прийти в храм, причаститися «між іншим» і так само «між іншим» продовжити займатися тими чи іншими буденними речами.

Багато святих отців, таких як святий праведний Іоанн Кронштадтський або святитель Іоанн Шанхайський після Причастя залишалися на довгий час у вівтарі (або храмі) і віддавалися молитві і роздумам про Бога.

У той же час, ми повинні пам'ятати, що, згідно молитвам до Святого Причастя, ми приймаємо в себе Тіло і Кров Христові «у зцілення душі і тіла». І тут напрошується цілком природне запитання: якщо ми, наприклад, йдемо на прийом до того чи іншого лікаря і нам ставлять певний діагноз, який передбачає відповідне лікування, то невже ми будемо порушувати приписи лікаря? Думаю, ні. Якщо ми хочемо вилікуватися, ми будемо робити все те, що нам предпише лікар. Отже, якщо ми, прийшовши в храм, як в духовну лікарню, бажаємо зцілити свою душу від гріха, значить надалі ми повинні намагатися якомога менше грішити. В іншому випадку вийде, що на словах ми просимо Бога пробачити наші гріхи перед Ним, а на ділі – самі не намагаємося докласти до цього ніяких особистих зусиль.