4 грудня за новим стилем ми святкуємо велике двунадесяте свято Введення у храм Пресвятої Богородиці.

Хочеться з Божою допомогою поговорити про це свято в контексті сьогодення, в розрізі життя сучасного православного християнина.

Цікавий факт: не лише Пресвята Богородиця увійшла в храм і у Святеє Святих, але з Нею і все людство увійшло. Всі ми. Тому що всіх нас Господь підняв на Свої плечі і поніс у рай, як вівцю, що заблукала. І в цьому сенсі Введення у храм – це наше особисте свято, торжество кожного з нас.

Нагадаймо собі, як відбувалося це свято, якими зусиллями воно далося святим праведним богоотцям Іоакиму та Анні і Самій Пресвятій Богородиці…

Багато десятиліть подружня пара Іоакима та Анни була безплідною. Десятиліття сподівань, надій, молитви і, звичайно, болю і осуду від оточуючих. Адже стародавні євреї вважали, що бездітність – це покарання за якийсь тяжкий гріх. Всі чекали народження Месії. І на цьому ґрунті безпліддя сприймалося як особиста поразка.

Апогеєм даного осуду стало неприйняття первосвящеником жертви Іоакима. І він, засмутившись, йде в пустелю, залишаючи Анну одну. Але в цей момент глибокої скорботи приходить і радісна блага звістка, що народжується як перший промінь сонця в досвітній темряві. Святий Ангел сповіщає подружжю про майбутнє Різдво Діви Марії – Владичиці нашої (так саме перекладається ім'я Маріам з єврейської мови).

Пресвята Богородиця народжується у благоговійній родині святих людей, що люблять Бога. Вона виховувалася у молитві та благочесті. Нарешті, в три роки, у супроводі маленьких дівчаток із запаленими свічками, Її ведуть до Єрусалимського храму, де віддають у руки первосвященика Захарії та інших священиків для виховання.

Тут відбувається два дива.

Перше – маленька трирічна Діва Сама долає п'ятнадцять крутих та високих сходинок, на яких священики при вході в храм співали псалми.
Друге – Захарія вводить Діву у Святеє Святих – вівтар старозавітного храму, куди тільки один раз на рік міг заходити первосвященик з кров'ю очисної жертви. Чому сталося це небачене порушення старозавітного законодавства?

Тому що Старий Завіт виповнився, завершився. Відтепер Бог укладає з людьми Новий Завіт. У світі народилася Та, Яка Сама стане живим «Святеє Святих», вівтарем і Престолом Божим. І саме це знаменувало собою Введення у храм Пресвятої Богородиці і входження її в «Небо» Єрусалимського храму – у Святеє Святих. Якщо Різдво Пресвятої Богородиці сталося майже таємно, то Її Введення в храм стало запаленням свічки на підсвічнику, ознакою того, що в світ скоро з'явиться Месія.

У цьому відношенні цікава також моральна сторона свята для кожного з нас.

Як приступали до храму Пресвята Богородиця і святі праведні богоотці Іоаким і Анна? З молитвою, зі страхом Божим, з благоговінням, з любов'ю, зі священним трепетом. Запалені свічки їхні символізували палаючі полум'яною любов'ю до Бога серця. І Діва з молитвою і трепетом долала високі сходинки храму, усвідомлюючи, що сходить на Небо, і в той же час, можливо, не знаючи, що з Нею далі станеться. Але Бог подякував Їй за таку любов до Себе. Він вводить руками первосвященика Пресвяту Богородицю у Святеє Святих.

Так і ми повинні приходити Церкви – з молитвою, з благоговінням, з трепетом, сходячи шляхом особистого вдосконалення, аскези, працюючи над чеснотами, беручи участь у Таїнствах церковних, сходячи по цих сходинках вдосконалення душі, непорушно сподіваючись, що і з нами Господь зробить диво – введе у Святеє Святих.

Сьогодні в українському суспільстві ми спостерігаємо зворотній процес. Церкву намагаються притягнути до землі. Але від цього ти, шановний мій і улюблений українцю, святішим не станеш. Церква, як дружина, одягнена в сонце, залишиться світити немерехтливим світлом Божим. А ти отримаєш виродка, морального каліку, нездатного на життя і приреченого на вмирання в своїх отруйних ліберальних водах.

Тому що це буде твоя тільки теорія, а не Божа справа. Твоя ідеологія, а не виноград Всевишнього. Тому що в Церкві ніхто не приходить від себе. Всі приходять від Бога. Ангели – вісники, апостоли – посланці. Архієреї і священики – служителі. Тут немає свого. У Церкві розчиняються національності, раси, політичні партії, соціальні класи і навіть стать. У Церкві Тільки Христос, все собою наповнює і рятує нас.

А якщо людина побудує свою «церкву», то через деякий час вона сама ж її і зненавидить за ту недосконалість і безсилля, як в ній будуть перебувати. І в результаті вона повернеться в лоно Божої канонічної Матері Церкви або, засліплена гординею, стане байдужим атеїстом, який відкинув Бога.

Тому що Церкву не створюють і не організовують, у Неї боязко, тихо зі страхом Божим, покаянням за свої гріхи, з вірою, надією на Боже милосердя, із запаленою свічкою любові в серці входять, як увійшла в Неї Пресвята Богородиця.

Пресвятая Богородице, спаси нас!

Ієрей Андрій Чиженко