Віра, яка рятує

Потрібно набути впевненості в Бозі і довіритися Йому.

У сучасному контексті фраза «віра в Бога» скоріше буде інтерпретуватися як знання про Його існування. Тому якщо житель нашого незатишного постмодерну говорить «я вірю в Бога», ці слова однозначно не зможуть виміряти рівень його релігійності і прихильності своєму сподіванню. У християнському значенні віра є щось більше, ніж просто знання про щось. Напевно, підміна смислів, що сталася до теперішнього моменту в свідомості людей якось непомітно, і є головна проблема. Тому що коли християнин говорить «вірю в Бога», він має на увазі свою переконаність в існуванні Бога-Трійці, а також повну довіру до Святого Письма і Предання Церкви. Раз є переконання, значить, вони грають визначальну роль в способі життя. Можна сказати, людина подібного світогляду живе по вірі – тобто прагне реалізовувати внутрішні установки всім життям.

Іноді зрозуміліше може стати фраза «я впевнений в Бозі». Принаймні, своєю незвичністю вона точно змусить мозок не чергово пропустити повз вуха звичне формулювання, а вдуматися в його сенс. Зазвичай ми говоримо, що впевнені в собі або в іншій людині. Це має на увазі досить тверде знання про здатність до чогось. У впевненої в собі людини все виходить, вона чітко рухається до поставленої мети, справляється з перешкодами. А якщо ми впевнені в Бозі, значить, ми переконані в тому, що Він може. Саме Його ім'я – Бог, говорить про те, що для Нього немає нерозв'язних завдань. Виходить, що впевненість у Бозі – це і є наша міцна віра в Нього, а не звичайне знання про Його існування.

А ще ми можемо сказати: «я довіряю Богу». І знову ця фраза змушує мозок міркувати над сказаним. Довіряю – знаю, що не підведе. Довіряю своє життя, наприклад, значить, повністю вручаю себе Йому. Тобто, довіряючи Богу, ми підтверджуємо, що не просто впевнені в Ньому (тобто визнаємо Його абсолютне всесилля), але ще і даємо Йому владу над своїм життям. Саме так міркував і сліпець з євангельського епізоду, який кричав Христу: «сину Давидів! помилуй мене» (Мк. 10:48). Він був упевнений, що Спаситель всесильний, що Він – Бог. І коли Господь поставив питання, чого ж хоче сліпець, що старанно кликав Його, той відповідав: «щоб мені прозріти» (Мк. 10:51). Сліпий повністю довірився в той момент Христу. Нічого не бачачи очима, він всі думки і почуття звів до надії на Бога, здатного зробити те, чого не могли створити люди.

І сліпий прозрів. Бог зробив крок назустріч впевненості сліпого і відгукнувся на його довіру. Але справа в тому, що сліпий вірив не миттєво, споживацьки, заради виконання тільки свого бажання. Адже Христос , коли відпускав його, мовляв, допоміг я тобі, а тепер іди зі миром. Серце сліпого не було егоїстичним. Він виявився одночасно і вдячним, бо не залишив свого Спасителя, і продемонстрував вірність, послідувавши за Господом. Ми неодноразово згадували сучасні випадки чудесних зцілень людей. Будь вони віруючими чи ні, але після тривалої молитви з проханням до Бога допомоги в одужанні від важких і невиліковних недуг, вони лише ще гаряче починали вести своє християнське життя.

Язичник шукає в спілкуванні з Богом земної вигоди, християнин же нескінченно вдячний і жадібно прагне відплатити Господу вірною службою. Спасіння можливе для людини, яка прагне бути схожою за своїми якостями і способом життя на Христа. Звучить пафосно і високопарно, так? Може бути. Спробуємо простіше: треба постаратися любити Бога і людей всім серцем. Віра в Бога-любов і є віра, яка рятує.

Володимир Басенков

Теги

Опубликовано: пн, 28/09/2020 - 15:01

Статистика

Всего просмотров 1,480

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle