Ось ми і підійшли до рубежу. І якщо Великий піст – це військовий похід, то Страсна седмиця – головна битва нашого спасіння. 

Вийдемо ж у всеозброєнні на це військове поле. В якому ж це всеозброєнні? Одягнувшись у Христа, в Його Пресвяті страсті. На те і дана нам Страсна седмиця.

І починається вона Великим Понеділком. На утрені Великого Понеділка читаються зачала з Євангелія від Матвія. Серед них історія про безплідну смоковницю.

«А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів.
І побачив Він при дорозі одну смоковницю, і до нього прийшов, та нічого, крім листя самого, на нім не знайшов.
І до нього Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки!
І смоковниця зараз усохла.
А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: Як швидко всохла ця смоковниця!…
Ісус же промовив у відповідь їм: Поправді кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то вчинили б не тільки як із смоковницею, а якби й цій горі ви сказали: Порушся та кинься до моря, то й станеться те!
І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите» (Мт. 21:18–22).

Як же нам не стати безплідною смоковницею? Як нам з Божою допомогою дати плід, придатний для Царства Небесного, плід, угодний Господу? Спаситель Сам дає відповідь нам на це питання.

Відповідь ця: віра. Віра в Бога. Ось початок плоду. Вірою людина з'єднується зі своїм Творцем – джерелом і подавцем життя. І сама наповнюється через те життям.

Віра – це перший плід. І перший крок до порятунку. Без неї нічого не може бути.

Але якою ця віра повинна бути? Відповідь теж нам дає Євангеліє. Згадаймо, хто під час Входу Господнього в Єрусалим вигукував «Осанна». Діти і немовлята. Саме тому цю деталь євангельської історії обрали боговдохновенні отці Церкви для прокимна в свято Входу Господнього в Єрусалим. Прокімен, глас 4: «Из уст младенец и ссущих совершил еси хвалу».

Ось якої віри хоче від нас Господь: дитячої, безпосередньої, щирої, яка потребує Отця. Такий християнин дитина буде «смоктати премудрість», як співалося зовсім недавно у Великому покаянному каноні преподобного Андрія Критського. Смоктати премудрість, смоктати життя саме і наповнюватися благодаттю Божою рятівною.

У цьому велика мудрість – бути дитиною і вірити, довірятися Богу – Отцю нашому Небесному.

На це є благословення самого Спасителя.

Як молитися?
– Моліться так –  відповів він – «Отче наш...» (див. 6:9–13).

О, як солодка і дивна ця милість і любов Божа до занепалого людства! У ній справжнє блаженство.

Отже, дитяча віра в Бога – перший крок до спасіння.

Ієрей Андрій Чиженко