Великий піст: як ми можемо уподібнитися подвижникам давнини?

Зовсім недавно ми святкували другу неділю Великого посту і згадували святителя Григорія Паламу. Цей видатний святий відкрив для нас догмат про те, що Бог непізнаваний по сутності, але Його можна пізнавати в тих Божественних енергіях, які Він посилає в світ, які животворять і живлять все суще. 

Цим днем ​​пам'яті святителя Григорія Церква немов би закликає віруючих, і особливо в Святу Чотиридесятницю, почати пізнавати Бога, почати рух до Нього, щоб з Ним з'єднатися. У цьому головне щастя і блаженство людини. Також в цю неділю згадуються всі преподобні Києво-Печерської лаври, що засяяли в святому подвизі. І ці вже вітчизняні святі служать нам прикладом, дороговказом на шляху з'єднання з Богом. І, як розповідається в Патерику Печерському (абсолютно чудовому і повчальному творі!), у кожного з преподобних був свій унікальний, індивідуальний, особистісний шлях до Господа.

У другу ж неділю Великого посту на вечірньому богослужінні почали служити Пасію (від латинського слова «страждання; читання акафісту і зачал Євангелій, присвячених пристрастям і Хресної смерті Спасителя), а наступна неділя (третя неділя посту) - вже Хрестопоклонна. Це середина Святої Чотиридесятниці.

І якщо перед цим Церква закликала до з'єднання з Богом, то тут Вона вже говорить, як з'єднатися з Всевишнім: за допомогою спогадів і духовної участі в Страстях Господніх, таємничого переживання разом з Господом нашим Ісусом Христом останніх днів Його життя, Хреста, Голгофи і, нарешті, Смерті.

Ми зціляємося цими стражданнями. І духовний святий парадокс полягає в тому, що ми, вмираючи разом з Христом, разом з Ним і оживаємо. Згадаймо слова святого первоверховного апостола Павла: «Але тi, що Христовi є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями» (Гал. 5:24). І у нього ж: «Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою Отця, так i ми в оновленому життi ходити почали. Бо якщо ми з’єднанi з Hим подобою смерти Його, то повиннi бути з’єднанi i подобою воскресіння, знаючи те, що давнiй наш чоловiк був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тiло грiховне, щоб нам не бути вже рабами грiха; бо померлий звiльнився вiд грiха. Коли ж ми померли з Христом, то вiруємо, що й житимемо з Hим, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє» (Рим. 6: 3-9).

І в цій статті хочеться згадати тих, хто поховав себе з Христом в Великий піст, щоб врятувати свою душу і наблизитися до Бога, отримавши вічне блаженство.

Це багато поколінь ченців старовини Палестини, Єгипту, Сирії.

Прощена неділя. Вони служили Літургію, сповідалися і причащалися Тіла і Крові Христових. Вони просили вибачення один у одного. Але і не тільки. Вони ще й прощалися. Тому що після цього на весь сорокаденний піст йшли в пустелю аж до Страсної седмиці, коли знову збиралися на богослужіння для того, щоб славити Страсті Христові, Його Хрест і Святе Воскресіння.

Дай Бог і нам хоча б якось, хоч на малу йоту доторкнутися до їхнього великого подвигу в Великий піст. Вони йшли вглиб пустелі для молитви і споглядання, часто маючи з собою тільки малий вантаж води, хліба і запасних Дарів (частинки Тіла і Крові Христових, щоб не бути позбавленим причастя в цей період). Деякі з них вже не поверталися, розтерзані дикими звірами, або вбиті розбійниками, або померлі від голоду, спраги або від якоїсь хвороби. Деякі програвали в духовній битві дияволу: намагалися скинутися зі скелі або стрибали у вогонь. Про те нам розповідають святі отці (святитель Ігнатій (Брянчанінов), преподобний Єфрем Сирин).

Це був страшний шлях спроби богоподобія, очищення в собі образу і подоби Божої. Шлях великого хрестоношення.

А інші, навпаки, перемагали пристрасті з Божою поміччю. Їм їжу приносили ангели, і під час молитви вони піднімалися над землею і по воді ходили. Наприклад, преподобні Павло Фівейский, Марія Єгипетська.

І які богатирі, наповнені благодаттю Святого Духа, жили тоді! Якщо про них з благоговінням і подивом від їхньої аскези пишуть такі святі, як преподобні Антоній Великий і Макарій Єгипетський. Імена багатьох земних ангелів ми до цих пір не знаємо. І не можемо навіть собі уявити величини їхнього духовного подвигу, прихованого від очей людських, як якийсь дорогоцінний скарб, яким все ж харчується світ. Їх подвиг немов підземна річка, яку не видно, але водами якої живиться земля навколо, наповнюючись життям.

Але як хочеться з Божою поміччю проникнути в їхню велику таємницю єднання з Богом! Наскільки солодким є цей подвиг, коли пустеля «яко крин процветет»  (див. Іс. 35: 1)! Що за духовні вершини відкривалися Богом преподобним давнину за їхні подвиг?

Від одного спогаду про їхній таємничий, багато в чому прихований від нас подвиг серце наповнюється радістю. Радістю від того ще, що і нас Господь покликав до того ж. Нехай не в такій великій мірі, нехай в меншій. Кожному в свою міру. Але і нам Бог бажає відкритися і вилити на нас Свої благодатні Дари Святого Духа. Аби ми захотіли умити обличчя своє, помазати главу свою, зачинити свої двері, увійти в кліть свого серця (див. Мф. 6: 6,16-18). У ньому відкривається ця квітуча яко крин пустеля, яка плавно переходить в рай, в Царство Небесне.

Ця пустеля завжди з нами. Цей монастир завжди з нами і в нас. Навчіться входити в нього і жити в ньому. Там знайдете велику радість, мир і спокій.

«Бо Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21).

Ієрей Андрій Чиженко

Теги

Опубликовано: пн, 29/03/2021 - 16:23

Статистика

Всего просмотров 1,828

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle