Олександр Блок – поет, згадуючи якого сучасники говорили про те, що в його присутності хотілося жити чимось вічним і високим, чому більшість з них не знала назви.

Він увесь був спрямований до граничного і важливого, і згадують його словами, які говорять вже не про поета, але про праведників. Зоргенфрей пише про це: «З кожного з тих, хто бачив Блока буде запитано». О так, Блок велику частину життя був далекий від Церкви, хоча його дружина Л. Менделєєва згадує, що їй знайомство з Блоком дало деяку церковність життя, «не властиву мені». Та все ж про Блока ми можемо тепер говорити у світлі набутого ним порятунку, про який свідчив святий Нектарій Оптинський.

У житті Блок немов був витканий з висоти, притому що йому були властиві і вади, і помилки. Але уся його істота говорила, що на землі треба жити тільки для Неба. Недивно, що поняття душі, Бога для такого поета є найважливішими. Блок якось признався Пясту, що за усе життя усього тільки раз відчував безсумнівність реальності Христа Господа. І Блок говорив про це скрушно, як про недолік свого особистого досвіду в такому найважливішому життєвому питанні буття. Для багатьох людей існування Блока було знаком того, що духовний світ існує і що лише в Богу ми беремо усі підстави власного життя. Його не можна було представити таким, що говорить дотепно або сміється – він тільки посміхався. Блок швидко відгукувався на прохання, не залишав без відповіді ніякого щонайменшого питання, адресованого йому.

Зоргенфрей пише, що поет так ставився до людей, що «в його вустах ваше ім’я, що надокучило вам, звучить по-новому, упевнено та значно». Присутність Блока допомагала людям відчути важливість усього добра на землі і в собі.

Коли розумники затівали при ньому ерудовані бесіди, він ніколи не брав участь в них, але у кінці міг вийти і читати вірші – і всі добрі люди чекали цього моменту як щастя.

Цвєтаєва говорила про Блока: «Мало земних прикмет». Він же сам в одному з інтерв’ю виразив глибокий зв’язок мистецтва із змістом серця, сказавши: «Щоб говорити справжніми словами… потрібно перетворитися».

Усе в ньому відчувалося як цінне, тому що Блок в усьому жив, відчуваючи значущість одного тільки вічного. І це вічне, небесне протягало в його словах і справах, навіть коли йому доводилося обговорювати якісь незначні питання побуту. Вражаючись цьому, Зоргенфрей писав: «Був, здавалося б, час, і була можливість, за словами земними і по-земному незначними, почути і дізнатися від нього щось інше, найпотрібніше, головне».

Однак, тим, хто спілкувався з ним було ясно, що це за «головне», тому що і старці християнства, і поети класичної літератури однаково на нього вказують і звуть це головне тільки Богом.

Вітчим ставився до маленького Блока холодно і неприязно, що дуже засмучувало мати поета, яка багато в чому вийшла другий раз заміж для того, щоб чоловік допомагав її улюбленому синові. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що у Блока завжди була підвищена чутливість, яка легко переходила в нервові хвороби, а неприязнь з боку вітчима він відчував завжди гостро.

М. Бекетова писала: «Важко було матері Блока лавірувати між протилежними інтересами сина і чоловіка».

Вітчим не терпів розмов про літературу. А увесь будинок Бекетових дихав літературою і поезією. Мати поета і сама писала вірші, і мала тонкий смак. Її з дитинства тягнуло до літератури. А вітчим думав тільки про дрібні побутові питання і казармову службу. Високі теми нагадували йому про його приземленість, і він не давав в його присутності говорити про поезію. Мати Блока говорила про це, що «живе на два фронти».

Другий чоловік не став опорою для матері Блока, і вона зрозуміла, що зробила помилку, оскільки вони були в усьому чужі один одному. Усі ці прикрості пробудили в ній тягу до релігії, але в релігії вона шукала лише містики і потойбічного (до чого буде схильний і Блок) і не брала до уваги ні церковність, ні аскетику. Але в той же час вона передала синові думку, що життя і мистецтво мають бути пронизані релігією.

М. Бекетова пише: «Блок був передусім дитина – простодушна, безневинна і мила. Блок любив дуріти на вулиці, на модних курортах, словом, там, де ходить статечна і зайнята публіка. Вів він себе в таких випадках так, що можна було прийняти його за божевільного або за п’яного».

Так, абсурдною поведінкою, поет відкривав усій цій «статечній публіці» абсурдність життя без висоти, безумство поверхневого погляду без проникнення в глибину і суть.

Блок гостро відчував помилковість всякої схоластики, усього, що сказане, але не пережите болем серця, а тому не удостоєне за благодаттю бути живим словом.

Лідія Гінзбург наводить такий приклад у своїх щоденниках:

«У 20-му, здається, році, Блок був присутній в інституті на якомусь засіданні опоязовської суті. Говорили про вірші. Блок, мабуть, відчував, що від нього чекають відгуку, і тому сказав: “Усе, що ви тут говорили, цікаво і, ймовірно, правильно, але я думаю, що поетові шкідливо про це знати”».

І, звичайно, так сказати міг тільки великий майстер.

Артем Перлик