Великий Четвер: від спогаду до реальності Таємної вечері

Яке місце в нашому житті займає Христос, багато в чому виражається в тому, як ми ставимося до Таїнства Причастя.

У Великий Четвер Церква згадує про події Таємної вечері. На моє власне спостереження, цього дня до Чаші підходить більше людей, ніж на Великдень. У жодному разі нікого не засуджуючи, хочеться сказати, що все це більше схоже на якийсь забобонний атавізм, ніж на християнську традицію. Одна справа, коли людина причащалася протягом усього Великого посту, причащається на Страсному тижні і буде причащатися у Воскресіння, зовсім інша – коли приходить у храм лише раз на рік на Великий Четвер, бо так треба, з якихось марновірних міркувань чи просто через незнання правил та норм духовного життя. Нехай навіть ми і не ставимося до Таїнства подібним чином, але наше сприйняття Євхаристії, якщо чесно зізнатися, може багато нам розповісти про власне ставлення до Бога.

Якщо Христос не займає центрального місця в нашому житті, то не буде й прагнення Чаші. Так, з певною регулярністю ми братимемо участь у Таїнстві, але не більше. Для заспокоєння свого сумління віднімаємо канони, перерахуємо гріхи на сповіді і так до наступного циклу. Але якщо Бог дійсно для нас важливий, то має бути і живе прагнення використати всі доступні можливості, щоб стати до Нього якомога ближче, – а що в такому разі може бути важливішим за Святі Дари?!

Якось мене вразили роздуми одного парафіянина: він каже, що був момент, коли при чутті на Літургії слів Спасителя «Прийміть, їдіть…» він зрозумів, що Господь кличе його до участі в Тайній вечері, пропонує Тіло і Кров. У той момент цей парафіянин не готувався до Причастя, а тому запитав себе: «Якщо мене на Трапезу запрошує Сам Христос, а я не йду, то чого тоді взагалі прийшов на Літургію?». З того часу він став підходити до Чаші кожне перебування на службі. Ця маленька історія стала повчальною для мене самого, бо якби я був мирянином, навряд чи я прийшов би до подібних роздумів.

Якщо ми до кінця не розуміємо, навіщо нам потрібне Таїнство Євхаристії, якщо постійно примушуємо себе до Причастя, якщо внутрішньо залишаємося до нього байдужими, не маємо ні страху, ні трепету, якщо звикаємо до Святині – то все це можна спокійно розглядати як відображення справжнього нашого ставлення до Бога. Навіть говорячи про події Великого Четверга, наша думка часто не простягається далі простого переконання про встановлення Таїнства, а тому давайте трохи заглибимося в цю тему.

Істотну частину Таємної вечері становить умивання Христом ніг апостолів. Цим він показав Своїм учням приклад того, як їм треба чинити між собою, що підсумував словами: «Раб не більший за свого пана, і посланець не більше того, хтопослав його» (Ін. 13:17). Однак тут характерною є ще поведінка апостола Петра. Згадаймо, як він став противитися бажанню Спасителя вмити його ноги, після чого Христос сказав: «Якщо не вмию тебе, не маєш частини зі Мною» (Ін. 13:8), – і Петро відповідає: «Господи! не тільки ноги мої, а й руки та голову» (Ін. 13:9). Дивовижні ревнощі та горіння! Апостол Петро до кінця не розумів, про яку долю говорить Вчитель, але він палав до Нього щирою любов'ю, яка, здавалося, «біжить» попереду його власних здібностей та духовної зрілості.

Петру досить було зрозуміти, що він може якось позбутися улюбленого Христа, бути відлученим від Нього, щоб виявити таку сильну запопадливість: «Гарячи в опорі, але ще гаряче у виявленні згоди; а те й інше – від любові», – пише свт. Іоанн Златоуст. В даному випадку можна говорити, що не тільки апостол Петро є для нас прикладом, але й у своїй інертності є його протилежністю.

Тепер перейдемо безпосередньо до тих слів, які вважаються встановленими стосовно Таїнства Євхаристії. «Це Тіло Моє, що за вас віддається» (Лк. 22:19), – говорить Христос після благословення та заломлення Хліба. Апостоли добре знали, що у світлі Святого Письма під «тілом» розуміється вся людина, у всій її сукупності та цілісності, а тому Спаситель дарує їм Себе Самого. Очевидно, що Вечеря йшла своєю звичайною чергою, тому євангелісти не описують її подробиць, крім цих кульмінаційних моментів, що безумовно вразили учнів Христа.

І ось другий момент: «Також і чашу після вечері, говорячи: ця чаша є Новим Заповітом у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22:20). Трохи по-іншому ці слова передані Матвієм: «Бо це є Кров Моя Нового Завіту, за багатьох, що виливається в залишення гріхів» (Мф. 26:28).

Зараз достеменно невідомо, яке точно було формулювання, але суть від цього не змінюється: це укладання Нового Завіту чи Нового союзу з Господом, союзу, заснованого на Крові Христа, яку Він проливає за все людство.

Нагадаємо, що й Старий Завіт був укладений під час пролиття крові, коли біля підніжжя гори Сінай Мойсей наказав закласти в мирну жертву тільців, після чого їх кров'ю окропив жертовник (Вих. 24:5–8). У біблійному розумінні кров є субстанцією життя, і якщо Старий Завіт був заснований на крові безневинних тварин, то Новий – на Крові самої Боголюдини, яка за нас розпинається.

Заповідь «Це чиніть на спомин» (Лк. 22:19) також має найважливіше значення. Христос наказує повторювати Таємну вечерю як здійснення Його реальної присутності серед християн. Знову ж таки, у світлі Святого Письма «спогад» – це не просто збудження в пам'яті картин минулого або уявна огляд на минулі події, але, перш за все, дія, спрямована на актуалізацію того, що відбулося в сьогоденні.

Якщо ми, наприклад, поглянемо на четверту заповідь, то побачимо, що вона починається зі слів: «Пам'ятай день суботній» (Вих. 20:8). Кожен з нас розуміє, що тут йдеться не про необхідність просто пам'ятати про якийсь день тижня, а діяти, присвячуючи його Богу.

Навряд чи про подібні речі ми часто замислюємося, але хай хоча б у ці святі дні вони змусять нас трохи переглянути наше ставлення до Євхаристії, набути або примножити трепетність і скорботу серця під час підготовки до прийняття Тіла і Крові Христових.

«Чоловіки та дружини, багаті та бідні, раби та вільні, старці та юнаки, – вигукує прп. Єфрем Сирін, – старанно притікайте до Божественної літургії, принісши Господеві від праць рук своїх на благословення дому та всьому, що у домі. І стійте з великим страхом і трепетом, ні з ким не розмовляючи, але... проливаючи сльози, зітхаючи, молячись, від щирого серця волаючи, просячи, щоб не виявився хто негідним прийняття Божественних Тайн».

Протоієрей Володимир Долгих

Теги

Социальные комментарии Cackle