Що може бути гірше за зраду? Хтось, можливо, скаже, що тяжка хвороба чи смерть, але навряд чи з цим можна погодитись.

Велика Середа – це день, євангельські події якого добре відомі багатьом, навіть далеким від Церкви, людям. Так, жінку, що помазала миром Христа (Мт. 26:6–13), згадають не всі, але про зраду Юди знає і той, хто ніколи не відкривав Писання (Мт. 26:14–16). Зраду можна сміливо назвати найстрашнішим злочином, особливо коли він відноситься до Бога.

Навіть у людських відносинах віроломство, підступність чи зрада сприймаються настільки важко, що ворожнеча, посіяна ними, залишається якщо не назавжди, то багато років. І справа тут не здатності чи нездатності пробачити, а в тому, що втрачену довіру вкрай важко відновити, та й людина, яка зважилася на зраду, перебуває в настільки хибному стані, що її зміна на краще – справа зовсім нелегка.

У відносинах із Богом ставки підвищуються багаторазово. Недаремно Клайв Льюїс, захищаючи християнську доктрину пекла, каже, що навіть у будь-якому кримінальному кодексі найвища міра покарання передбачена за найтяжчий злочин. А що може бути гірше, як відвернутися від Того, Кому ми зобов'язані буквально всім, Хто не тільки подарував нам життя, а й не залишив після здійсненої зради, Хто весь час дбає про наш порятунок, Хто, незважаючи ні на що, продовжує нас любити, та так, що і втілившись, зійшов на Хрест.

Давайте вдумаємося в одну думку. Ми пам'ятаємо, що гріхопадіння почалося з Єви, але якщо впала одна частина людства, то можна говорити, що не могла не впасти і інша, адже наші прабатьки були одним цілим. Єва перша йде в смерть, а за нею в смерть іде й Адам. Через війну смерть стає нормою, невід'ємною частиною людського буття. Але безсмертний Господь із неймовірної любові до Свого творіння йде в смерть за Адамом, щоб і його, і всіх його нащадків вирвати звідти. Це знаходить вираз у коротких словах Христа щодо жінки, яка помазала Його миром: «Вона приготувала Мене до поховання» (Мт. 23:12). Така маленька фраза, але скільки в ній глибокого та доволі страшного сенсу: заради нас Господь йде вмирати! Якою ж важкою тоді є зрада!

Ні для кого не секрет, що серед церковних людей та священнослужителів можна зустріти усіляких. На жаль, порочне життя проникає і туди, де його, здавалося б, має бути мінімум. Буває, що аморально живуть ті, хто має бути учителем моральності. Але щоразу, коли мені доводиться стикатися з подібними явищами, коли сумніви починають своє вкрадливе отруєння душі, я запитую себе: а до Христа претензії є?

Звичайно, ні. Ніхто так не говорив, як Він, ніхто так не вчив, як Він, ніхто і ніколи не чинив таких чудес, як Він, і, зрештою, ніхто не воскресав, як Він. У Церкві я знайшов Христа, і цього достатньо. І ось, коли замислюєшся про вчинок Юди, то розумієш, що він був безпосереднім свідком усіх слів і дій Спасителя. Так, він не дожив до Воскресіння, але ж на власні очі бачив воскресіння чотириденного Лазаря, знав, що Христос абсолютно чистий і непорочний. Нехай він розчарувався у своєму Вчителеві, бо не отримав бажаного ним земного блага, але ж у Спасителі неможливо розчаруватися як у Людині, як у зразку моральності. У такому разі можна було б просто залишити апостольство і піти, але ні, він вирішується на найстрашніше зрадництво. «І дивись, яка велика злоба Юди, – пише свт. Іоан Златоуст, – коли Він довільно приступає до зради, коли робить це через гроші, і до того грошей таких незначних… О, безумство! Як засліпило його зовсім сріблолюбство! Незважаючи на те, що часто бачив, як Ісус проходив серед натовпу і не був утримуваний, як являв багато доказів Свого божества і сили, Юда думав утримати Його, і незважаючи на те, що Ісус стільки разів повторював йому і страшні та лагідні слова, щоб зруйнувати злий його намір. Навіть і на вечір не переставав дбати про нього, але до останнього дня розмовляв з ним про це». Весь трагізм того, що сталося, Церква з ранніх часів свого існування зафіксувала в традиції дотримання посту за середами.

Покаяний шлях Великого посту для нас уже закінчився, але, дасть Бог, життя продовжиться і в нас ще буде кілька днів для підготовки до вічності. Зараз на нас чекає сходження з Христом на Голгофу, ми із завмиранням серця вслухатимемося в читання Страсних Євангелій, потім настане Пасхальна радість, а за нею все те ж життя, в якому у кожного є можливість як опинитися біля ніг Спасителя, так і в ролі чергового «Юди». І тут важливо пам'ятати, що немає нічого гіршого за зраду, тим більше про зраду Бога. З важкої хвороби і навіть смерті можна отримати користь, але зі зради – ніколи. Це вершина зла, дія, в основі якого лежить найдавніший злочин гордині. Боговідступництво – це кінець будь-якого життя. «Розумна душа, що відокремлена від Бога, – пише свт. Григорій Палама, – не тільки стає інертною щодо благої діяльності, але й сама по собі стає діяльною в поганому відношенні, нещасна, настільки безладна (а потім також продовжуючи жити і в поділі з тілом), що, нарешті, час суду, разом із тілом, у нерозв'язному та нестерпному зв'язку, буде віддана вічному мученню, уготованому для диявола та ангелів його; тому що і всі вони – мертві, хоч і діяльні на зло, – тому що вони справедливо були відкинуті від Бога, Якого є Життя».

Ми часто звертаємося до житій святих і Самого Христа, щоб брати приклад із них, навчатися, просити про допомогу. Але іноді треба перед своїм поглядом тримати образ Юди, щоб його страшна доля утримувала нас від зради Господа в словах і вчинках, нехай навіть і в незначних.

Протоієрей Володимир Долгих