Страшні знамення і християнський спокій

«Але в ті дні, після скорботи тієї, cонце померкне, і місяць не дасть світла cвого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться» (Мк. 13:24–25).

Церква готує нас до передпостової неділі, в яку ми в черговий раз колективно згадаємо про прийдешній Страшний суд. Напередодні відбудуться не менш моторошні  події для звиклого до раціонального розвитку людського розуму. Природні катаклізми завершаться поверненням у світ Спасителя. З ним прийдуть і ангели, яким Христос доручить зібрати воєдино всіх розсіяних по світу християн. Що буде з іншими людьми? За словами святителя Іоанна Златоуста «вони понесуть не тільки те покарання», тобто постраждають від катастрофи видимого світу, а потім їх душі зіткнуться з безоднею духовного світу... звучить, немов рядки зі сценарію фантастичного фільму, правда? Тим логічніше для цивілізації саме такий кінець, коли онтологічної потреби в Бозі і щирої віри в Нього буде настільки мізерно мало в людях, що єдиним способом достукатися до них буде ось таке надприродне вторгнення в стрункі закони простору і часу.

Страх, як відомо, паралізує волю. Навіщо Спаситель сказав про це апостолам, чому апостоли записали ці слова і для чого Православна Церква акцентує на них увагу напередодні тижня про Страшний суд? Хочеться крикнути: «не треба нагнітати! Випробувань нам і так вистачає!». Але в словах Христа лише відображені сцени майбутнього з описом ролей людей в залежності від їх вільного вибору в дні спокійного перебігу їх особистого часу. Часу, який потрібно правильно вжити. 

Що завжди вражає в християнах, що живуть в дусі, – це дивовижні спокій, умиротворення і радісний настрій, що зберігається ними, незважаючи часом навіть на випробування, що випали на їх долю. Справа в тому, що ці люди люблять Бога. Не на словах, а самим фактом свого життя. По-перше, вони розмовляють з Ним. І за допомогою чудових слів церковнослов'янської мови, і «глаголами», що йдуть від серця. Вибудовування зв'язку з Богом – дуже особистий процес. Оскільки Бог є особистість, то розмова з Ним необхідна, і як з особистістю, а не абстракцією. Тим більше що Він називає себе нашим Другом. А як інакше розмовляти з другом, як не по душах, про наболіле, звертаючись за допомогою? І саме спілкування з Богом є перший засіб отримання тієї преображаючої благодаті, яка осяває наш розум. Те саме відбувається і під час участі в таїнствах Церкви. З'єднуючись з Богом, людина отримує ту частинку вічнісного спокою, яка перекриває всі мирські тривоги. Про що сумувати, коли ти під захистом і в єдності з Творцем Всесвіту?

По-друге, у християн в дусі відбувається постійний процес збирання уваги на закріплення тих євангельських істин, що відображені в Преданні прямо, з вуст самого Христа, або вже в інтерпретації отців і вчителів Церкви. Мало прочитати, варто міркувати над прочитаним і зуміти висловити євангельський текст в особистому вчинку. «Возлюби ближнього» – здорово звучить. Христос дав людині базу, а творчо реалізувати цю ідею у вчинку належить кожному віруючому самостійно. Це і є життя по вірі – діяльне християнство, укладене в персональному подвигу, виході за рамки звичного і затишного поведінкового егоїзму. Завжди думати: а як було б корисно для ближнього? І що я можу зробити для Бога? Розум віруючого завжди звернений до скарбів християнської мудрості. І це також наближає до Бога, робить подібним до нього, тому що людина змінює образ думок і дій відповідно до того, чого вчить Господь.

І як би не було погано і зло не повставало в світі, сплітаючись в страшні лабіринти, з яких, здається, немає виходу, не потрібно впадати у відчай, але важливо зберігати впевненість у Бозі. Саме ця впевненість допоможе подолати будь-які випробування і дасть розуміння того, що Творець любить нас і життя майбутнього століття в тисячу разів цінніше того, чим ми володіємо зараз. Страшний суд і попередні йому події, згадувані Церквою, виступають застереженням, свого роду мотивацією, які поряд із заповідями щастя допомагають нам зберігати увагу і старанність у працях на ниві сходження до образу Божого. Не потрібно боятися, потрібно просто вірити. А Бог – не залишить, нехай навіть за вікном померкло сонце, місяць не дав світла, а сили небесні похитнулися.

Володимир Басенков

Теги

Теги: 

Социальные комментарии Cackle