Служіння жінок в Церкві - що нам про це відомо?

Що нам відомо про служіння жінок в Церкві? Сьогодні догляд за храмом лежить переважно на жіночих плечах і, в більшості випадків, цим їхнє служіння Церкви обмежується. Однак так було не завжди.

Під 7 серпня в православному календарі ми бачимо ім'я св. Олімпіади диякониси, тому, користуючись нагодою, давайте зробимо цікавий історичний екскурс і подивимося, які посади і обов'язки були у християнок в минулому.

Служіння жінок, в тій чи іншій формі, відоме ще з апостольських часів. Найбільш відома жіноча посаду якраз мала назву діяконис, функції яких полягали в догляді за порядком в жіночому відділенні храму під час богослужінь, повчання жінок, допомога їм і священнослужителю при прийнятті таїнства Хрещення, виконання доручень єпископа тощо.

Якщо звернутися до історії формування жіночих церковних посад, то прийнято розділяти їх на два періоди - служіння вдів (приблизно до середини III століття) і служіння дияконис (наступний час). Однак був ще й перехідний період, коли паралельно існували обидві посади.

Є думка, що перша згадка про певне служінні жінки відносять до слів апостола Павла в його посланні до Тимофія: «Диякони також повиннi бути чесними, не двомовними, не охочими до вина, не користолюбними, такими, що зберiгають таїнство вiри в чистiй совiстi. Таких треба спершу випробовувати, потiм, якщо бездоганнi, допускати  до служiння. Так само i жiнки їхнi повиннi бути чесними, не обмовницями, тверезими, вiрними в усьому» (1 Тим. 3, 8-11). Ми бачимо, що в останньому вірші йдеться про моральні якості жінки, швидше за все диякониси, обраної на служіння в Церкві. Про вдів Іопії йдеться в Діяннях: «Петро, ​​вставши, пішов з ними; і коли він прибув, то ввели його в горницю, і всі вдови, плачучи та показуючи йому сукні й сорочки, які робила Серна, живучи з ними» (Діян. 9, 39). Є згадка про плату від Церкви для вдовиць - також в посланні до Тимофія: «Коли який вiрний чи вiрна має вдовиць, то повиннi їх утримувати i не обтяжувати церкви, щоб вона могла утримувати справжнiх вдовиць». (1 Тим. 5, 16), - і ця плата свідчить про певні жіночі обов'язки, так як матеріальні засоби отримували особи, що займають ієрархічні церковні посади. Обов'язки вдів були обумовлені тими функціями, які жінка виконувала в суспільстві і сім'ї. В першу чергу - це нагляд за дітьми, як рідними, так сиротами, які перебували на церковному забезпеченні (1 Тим. 5, 4, 10), а також прийом мандрівників, допомога бідним і т.д. В цілому, в ранній Церкві благодійність була однією із основних форм служіння людям і в даному випадку жінки були задіяні повсюдно.

У наступні часи про служіння вдів пишуть свщмч. Полікарп, Єрм, сщмч. Ігнатій Богоносець, Лукіан, Оріген, Тертуліан, Климент Олександрійський та ін. В «Строматах» Климента є згадка не тільки про благодійні функції жінок, а й про місіонерські: «Апостоли віддавали весь свій час служінню, однак брали з собою жінок , швидше як сестер, ніж дружин, для того, щоб вони допомагали їм нести проповідь і жінкам, проникаючи безперешкодно туди, куди доступ чоловікам був закритий». В принципі, те становище, яке займали вдови в Церкві, Троїцький С. В. - дослідник даної теми - охарактеризував наступними словами: «Вдови були церковнослужительницями в той період, коли Церква майже не знала церковнослужителів. Але, належачи до кліру, вони не прирівнювалися до священнослужителів. Тому, коли клір протиставляється мирянам, вдови згадуються після осіб ієрархічних, але, коли мова йде про ієрархію у вузькому сенсі, про вдів згадки немає».

Цікаво підкреслити, що одним з обов'язків дияконис була допомога під час Хрещення, і саме цей фактор послужив причиною відділення від вдів посади дяконис. Просто деякі вдови виконували функції благодійності, а інші - богослужбові, тобто власне церковнослужіння. Згодом чин вдів втратив своє ієрархічне значення і перетворився на благодійну установу.

Першим письмовим пам'ятником, що згадує чин дияконис, є Дидаскалія (Вчення дванадцяти апостолів) - апокриф, написаний в III-IV століттях. Якраз в ньому міститися відомості про те, що під час Хрещення жінок саме диякониси помазували їх єлеєм. Від вдів диякониси успадкували функції наставництва (особливо катехізації перед Хрещенням), посередництва між жінками і ієрархічними особами, догляду за хворими, а також підтримки зовнішнього порядку в храмі. Потрібно сказати, що якщо служіння вдів було, в першу чергу, благодійним, а потім літургійним, то служіння дияконис навпаки – спочатку літургійним, а потім благодійним.

Незважаючи на своє давнє походження, потрібно сказати, що в Константинопольській Церкві, чин дияконис проіснував до XI століття. У свою чергу Руська Церква кілька століть була частиною Церкви Константинопольської, а тому перейняла від неї багато богослужбових традиції і церковний устрій, в тому числі і чин дияконис. У Руській Церкві диякониси згодом трансформувалися в просфорниць. Цікаво, що дияконисам і просфорницям заборонявся другий шлюб, причому, рішенням Святійшого Синоду, як узаконене правило ця традиція стала лише в 1733 році. Загалом, ця дата стала останньою згадкою чину дияконис в історіографії нашої Церкви. Після цього були дві спроби відновлення чину дияконис. Перша пов'язана з ім'ям преп. Макарія (Глухарьова) - просвітителя Алтаю і ґрунтувалася на потребах місії. Друга - з ім'ям священика Олександра Гумілевського і обумовлена ​​бажанням великої княгині Олени Павлівни створити громаду дияконис в заснованому нею Хрестовоздвиженському храмі Санкт-Петербурга. За реалізацію цього проекту і взявся отець Олександр, проте особливістю цієї затії був той факт, що він спробував об'єднати «три різнорідних інститути - інститут католицьких сестер милосердя, інститут протестантських дияконис і древній інститут дияконис православних». В силу різних причин обидві спроби виявилися невдалими.

Коротенько потрібно також згадати про таку ієрархічну жіночу посаду як стариця. У посланні до Тита апостол Павло наказує «Щоб стариці також одягались як личить святим, не були обмовницями, не пiдневолювались пияцтву, вчили добра; щоб наставляли молодих любити чоловiкiв, любити дiтей, бути доброчесними, чистими, дбайливими про дiм, добрими, покiрними своїм чоловiкам, щоб не зневажалося слово Боже» (Тит. 2, 3-5). З наведеного уривка видно, що у функції стариць, в силу їхнього поважного віку і життєвого досвіду, входила обов'язок наставляти молодих жінок. Є думка, що незаможні стариці отримували матеріальну допомогу від Церкви. Характеризуючи їх становище ще один дослідник Постернак А. зазначає, що «в християнських громадах стариці користувалися повагою за свою благочестиве життя і похилий вік ... Стариці мали право наставляти більш молодих жінок, але немає підстав робити висновок, що ці правила була їхнім особливим церковним і, тим більше, священним служінням».

Як бачимо, в минулому служіння жінок в Церкві було набагато більш різноманітним. Сьогодні ця проблема стосується не тільки жінок, а й мирян взагалі. Якісь форми служіння, в силу об'єктивних причин, вже не відновити, однак з'являються і нові форми. Все це говорить про те, що, не впускаючи порочність цього світу, потрібно бути все ж відкритим йому, щоб Євангельську звістку почуло якомога більше людей, і допомога мирян, як чоловіків, так і жінок тут може бути неоціненна.

Протоієрей Володимир Долгих

Социальные комментарии Cackle