Слово про біль, страждання, сльози, подвиг і справжнє щастя в ці новорічні святкові дні

Ми зустрічаємо черговий Новий рік. Так уже склалося, що для більшості наших співгромадян це свято важливіше Різдва Христового.

Знову і знову у ці пісні дні столи ломилися від великої кількості страв, а за черговим тостом прозвучить чергове «З Новим роком, з новим щастям!».

За цією побитою фразою стоїть щастя земне, а точніше – бажання пожити довше і пожирніше. От би побільше грошей, багатше квартиру, машину дорожче, та так, щоб і на подорожі залишилося, і в їжі себе не обмежувати. Але це все ідеали сьогоднішнього суспільства споживання, а як же бути нам, християнам? Чого гріха таїти, і нам хочеться спокійного життя, без потрясінь і важких випробувань, якщо не в надмірностях, то хоча б так, щоб на все вистачало. А де межа цього всього? Та ніде, якщо щастя сприймати лише в земному вимірі, то «забаганка» наша буде ненаситною.

Велич Христа народилася в печері для худоби, та й не може велич народитися в царських палатах. Так і велич людини народжується в епіцентрі випробувань, праці і сліз. Теплий і комфортний диван може перетворити людину лише в протухлий «холодець», але не у вінець життя. Аристократизм духу передбачає постійну боротьбу, вміння вставати, навіть якщо падіння відбувається вже в тисячний раз, навіть коли хочеться просто лежати і плювати в стелю. Так, ми всього-на-всього слабкі люди, але в духовному житті перша дія, перше зусилля повинно незмінно виходити від нас. Тут як у казці про барона Мюнхгаузена: нам необхідно самих себе намагатися витягувати з болота, розкислого болота випорожнень власної душі. І коли здасться, що сили вже закінчуються, що ось-ось все впаде і я знову полечу вниз, тоді, безсумнівно, Господь приспіє зі своєю допомогою, і на руках своїх понесе, і серце втішить.

Давайте згадаємо історію прп. Іоанна Багатостраждального, якого напередодні Великодня поглинав змій і як він волав до Бога: «Господи Боже, Спасе мій, навіщо Ти залишив мене, ущедри мене, Владико, бо Ти один Чоловіколюбець. Спаси мене грішного, єдиний Безгрішний, визволи мене від скверни беззаконня мого, щоб не загрузнути навіки в мережі лукавого». І в останній момент, коли вже голова і руки преподобного були в гортані ворога роду людського, Господь визволив його від погибелі, дарував полегшення у боротьбі з пристрастями і відповів: «На тебе наведені були спокуси по силі терпіння твого, щоб, випробуваний вогнем, з'явився ти чистим, як золото».

Хто наважиться сказати, що прп. Іоанн не був щасливий, але яке це щастя! На його тлі всі наші «великі» земні плани виглядають не краще, ніж гнойова кулька (яка символізує у єгиптян сонце) жука-скарабея на тлі справжнього Сонця. Ми, звичайно ж, не настільки старанні подвижники, і такі подвиги нам не під силу, але і не маємо права виправдовувати себе цим. Ми – християни, носимо на собі Ім'я Христове, і потрібно прагнути, щоб за подобою імені стояла і подоба життя. Кожна наша біль, кожна сльозинка, кожне невелике старання роблять нас наслідувачами подвигу нашого Спасителя. Справжнє щастя в тому, мабуть, і полягає, щоб принести в цей знівечений пороком світ хоч трохи добра і світла, щоб «спалахнути» самому і «запалити» серця оточуючих людей.

Давайте обернемося і подивимося, що ми накоїли, на що ми перетворили творіння Боже! Ми говоримо про прогрес, про зростання рівня якості людського життя, але якими ж ілюзорними виявляються ці фрази, коли розумієш, що за останні дві тисячі років, згідно з доступними джерелами, ми розпалили 954 війни, включаючи триваючі конфлікти на Донбасі, Близькому Сході та в Африці. Причому 472 з них, тобто майже половина, відбулися починаючи з XIX століття, коли населення планети перевалило за 1 мільярд. Тільки в період з 1990 по 2015 рік, і тільки в Європі, військові зіткнення забрали життя 369 тисяч людей. І сьогодні в таких країнах, як Ємен, Афганістан, Ірак, Сирія, Сомалі, Південний і Північний Судан, Конго, Ліберія, Нігерія, Єгипет та ін, лише від терактів гине від 300 до 500 мирних жителів в місяць. З практично 8-мільярдного населення планети один мільярд страждає від голоду, тобто 12% людям на землі просто нічого їсти, не кажучи вже про олів'є і мандарини. Перераховувати статистику можна нескінченно, але саме такі факти змусили митр. Антонія Сурожського у своїй проповіді з болем у серці якось сказати: «І ось, вступаючи в цей новий рік, принесемо Богу щире, сердечне каяття в тому, що ми виявилися негідними Його учнями. Він нас полюбив до смерті – і цього виявилося мало для того, щоб змінити наше життя. А якщо дивитися на те, на що був схожий світ протягом останнього року або минулих двох тисячоліть, то як боляче робиться!».

У нас немає надії, що наступний рік принесе якісні зміни на землі, адже ми знаємо, що «весь світ лежить у злі» (1 Ін. 5:19), що диявол «князь світу цього» (Ін. 12:31; 14:30; 16:11), що він «ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого пожерти» (1 Пет. 5: 8), але ми повинні прагнути до того, щоб якісно змінити себе і в міру можливості змінити людей, нас оточуючих.

Давайте з максимальною гостротою постараємося відчути той факт, що ми зрадники Христа, своїм порочним життям ми просто зраджуємо його і стаємо на бік його розпинателів. Вступаючи в новий календарний рік, давайте проведемо роботу над помилками і визначимося: або ми вступаємо на брань з дияволом, або станемо безвольними «шматками м'яса», які він гаками захопить на пекельні «жаровні». Гаки ці, згідно з думкою прп. Єфрема Сирина, суть «недбалість, незнання і лінощі». І далі він продовжує: «Ці три задуму його найшкідливіші за всіх, бо дуже тонкі, непримітно вкладаються в нас, і ми не думаємо, що робимо погано, вдаючись цим порокам».

З Новим роком і з новим щастям всіх! Але нехай це щастя буде справжнім і вічним, а не ілюзорним і минущим. Нехай нас не страшать випробування і біль, адже це шлях повернення на батьківщину, до справжньої реальності Бога. Нехай всі наші вчинки, слова, думки і мотиви будуть оцінені з позиції перспектив нескінченного життя за межами сирої могили. Нехай за словами владики Антонія Сурожського, Господь кожному з нас дасть ще трохи часу, але тільки так, щоб душі наші потряс покаянням: «Нехай це станеться з кожним із нас, щоб кожен із нас відродився – з одного боку, через жах про минуле, з іншого боку, через радість, що ми так улюблені Богом і що так легко було б любити один одного, служити один одному, бути уважними, строгими і ласкавими одночасно. І вступимо в цей новий рік з наміром стати істинно учнями Христа і полюбити один одного всім своїм життям. Амінь».

Протоієрей Володимир Долгих

Социальные комментарии Cackle