Що значить Церква для суспільства?

Чому руські святі важливі для України, чи є Церква частиною суспільства чи потрібна національна Церква - на ці та інші запитання відповідає протоієрей Володимир Пучков.

Років з десять назад здавав я іспит в духовній академії. Товплячись в коридорі перед оголошенням результатів іспиту, завели наші отці-заочники розмову про парафіяльне життя-буття. Про порядки в різних єпархіях, про взаємини між священиками і інші речі. Між іншим, один батюшка розповів про намір сусіда по приходу освятити новозбудований храм на честь преподобного Сергія Радонезького. Причому ця ідея явно не викликала у нього захоплення: чому Сергій Радонезький, дивувався він, хто це для України? Тоді, звичайно, таке питання викликало посмішку: чи священику не розуміти, що для Церкви тричі неважливо ким є конкретний святий для конкретної країни. Головне - хто він для Церкви, для конкретної християнської громади, що творить храм, на честь святого, близького конкретно їй. Чи міг я тоді припустити, що прийде час, коли, найочевидніші речі стануть для деяких, якщо не для багатьох, мало не відкриттям? І ось зараз, без будь-якої іронії, я беруся міркувати про елементарне і очевидне, тоді як для багатьох навіть воно не позбавлене новизни і актуальності.

Ось, наприклад, тема Церкви і суспільства. Сьогодні багато хто береться міркувати про місце Церкви в житті суспільства, так, нібито Церква є частиною цього самого суспільства і суспільство має право і владу вказувати Церкві на її місце. Коли про подібне говорять люди світські, це нітрохи не дивно: у всіх нас бувають теми в яких ми не розбираємося, проте ж, в силу тих чи інших причин, про них говоримо. Розмови ці виходять, звичайно, дилетантськими, але такий вже нині час, що дилетантизмом нікого не здивуєш. Дивно, коли про Церкву, як про частину суспільства, народу, нації, починають говорити церковні люди. Подібні розмови вже явно свідчать про реальне і повне нерозуміння природи Церкви і її місії в світі. І віруючі люди, часом, не позбавлені цієї біди.

Отже, Святе Письмо говорить про християн, як про новий Ізраїль, обраний народ Божий, в якому немає ні юдея, ні елліна, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, оскільки всі його члени - єдині у Христі (Гал. 3 : 28). Тим часом, людський рід давно перестав бути єдиним. Людство знаходиться в стані поділу і поділ – це стале і незмінне явище. Ми розділені на народи і нації, на раси і національності, на шари і класи. Не можна сказати, щоб серед християн не було подібного поділу, Церква Христова відкрита всім і ніхто, входячи в неї не перестає бути тим, хто він є. Однак, не варто забувати, що корінь поділу - гріх. Каїн, після вбивства брата ховається від лиця Господнього, відділяючись від інших нащадків Адама і Єви. Будівельники Вавилонської вежі мають намір зробити собі ім'я, перш, ніж розійдуться по землі. Власне, їхній гріховний задум і став причиною змішання мов, внаслідок якого поділ між людьми набув незворотного характеру. В даному контексті, єдність у Христі народу Божого є ні чим іншим, як подоланням всякого поділу і в цьому сенсі Церква, як Новий Ізраїль є цілим, оскільки в ній знаходять єдність окремі і розділені. Адже ми і являємося Церквою тільки тоді, коли розрізнені, роз'єднані, що існують самі по собі, сходимося в одне місце для приношення Євхаристії. Тільки ставши зібранням, ми являємо собою Церкву. Церква ж як вища єдність, перемагає будь-які людські поділи.

Отже Церква - це Ціле. Народи, нації, суспільства і спільноти - частини. Чи може ціле бути частиною частини? Відповідь, гадаю, настільки очевидна, що і саме питання можна було не формулювати. Тому всі міркування теоретиків від релігії про «церкву українського народу», «національні церкви», «церкву для України» межують з абсурдом настільки щільно, що одне від іншого ні відрізнити, ні відокремити не є можливим.

Що ж, скажуть мені деякі, чому б тоді Церкві і справді не перейменуватися, щоб не називатися українською і не збивати з пантелику тих, хто хоче бачити в ній хранительку народних традицій і фольклорних звичаїв, а також колиску патріотизму? Якраз тому, що пропоноване перейменування йде врозріз не тільки з правами людини і здоровим глуздом, але і не відображає об'єктивної реальності. Адже що означає прив'язка до конкретної місцевості в назві Церкви? Позначення території на якій дана церковна спільність несе свою місію. Ні більше, ні менше. І якщо територія місії для нашої, досить значної, церковної спільноти, включає в себе державу Україна, то Церква, цілком природно, називається Українською. При цьому, не можна сказати, що дане найменування зобов'язує Церкву на зазначеній території до чого-небудь крім проповіді Христа неправославним і духовного окормлення своїх вірних.

Тому не слід очікувати від Церкви, того, що вона буде в авангарді суспільних процесів і політичних подій. Вона про інше. Вона живе іншим. У центрі її світогляду Христос і Його Небесне Царство, нетлінної реальності якого кожен вірний долучається в церковних таїнствах і богослужінні. Ні суспільне життя, ні політичні ідеї, ні інтереси держави, народу і суспільства не можуть за своєю важливістю зрівнятися тим, чим живе Церква. Тому вони й не потрібні, не важливі і несуттєві для неї. Так, за великим рахунком все це їй і не потрібно: скільки партій, організацій, спільнот займаються подібними питаннями? Не перелічити. Про політику і соціальні проблеми можна нині міркувати трохи менше, ніж скрізь. Дати ж людині реальний досвід іншого буття здатна тільки Церква. Тому цілком природним бачиться такий стан речей, коли кожен зайнятий своїм: держава - політикою, партії і громадські організації - соціальними проблемами, Церква - спасінням людини. І логіка дій, відповідно у кожного своя: у влади - державницька, у суспільства - громадянська, у Церкви - церковна.

Социальные комментарии Cackle