Як відкриває Бог свою волю, пояснює архієпископ Іов (Смакоуз).

Вважаю, що треба почати відповідь з маленького уточнення щодо головного слова цього питання. Коли я навчався в духовній семінарії, викладач догматичного богослов'я старець-сповідник отець Ліверій Воронов (1914-1995) на лекціях вказував, чим відрізняються сучасне слово «промисел» і церковно-слов'янський догматичний термін «Промисл». Промисел – це заняття або робота людини з видобутку собі прожитку. А промисл Божий, якщо дуже коротко, - мислення, задум, воля Божа і турбота Бога про людину. Хоча в наші дні допустиме вживання і першого, і другого варіанту: «Промисел – заняття Бога з порятунку людини, у якого Бог при цьому не осмілюється відняти Свій цінний дар свободи»! У відомому «Катехізисі» святителя Філарета визначення Промислу дано докладно і академічно: «Промисел Божий – це невпинна дія всемогутності, премудрості і благості Божої, якими Бог зберігає буття і сили створеного, направляє їх до благих цілей, всякому добру допомагає, а зло, яке виникає через віддалення від добра, карає і звертає до добрих наслідків». У Промислі Божому з'єднуються Божественна любов і правда. Тому часто він відразу і незбагненний для людини. Навіть пророк Іона в Старому Завіті не міг його прийняти зі смиренням та послухом... Напевно, і в цьому був Промисл Божий для нашого повчання. Найголовніше в Промислі Божому про все людство і кожну людину – це Боговтілення і Голгофська жертва Христова, творять з людей, нове творіння, дають їм обоження і блаженне безсмертя.

Нецерковні люди благий Промисл Божий про вічне спасіння конкретної людини називають долею. Але це не сліпа випадковість, як зазвичай думають, а суд Божий. Святитель Миколай Сербський у своїх «Місіонерських листах» (лист 184) наводить приклади долі: «Хтось збирався на ранок поїхати в найближче місто, але вночі наздогнала його смерть і перенесла в далекий Небесний град. І кажуть люди: така його доля. Хтось полюбив дівчину, а довелося одружитися з іншою, знову кажуть: доля! Хтось ховався в тилу, але наздогнала його куля в укритті – доля! Тільки доля прозорлива, а не сліпа, від Бога Мислителя і Промислителя, Який всьому знає причину. Той, хто говорить «Сліпа доля», сповідує нерозуміння причини і сенсу подій. Без милостивого і праведного Господа не відбувається нічого. За словами Спасителя, «І птах малий не впаде на землю без волі Отця вашого. У вас же волосся на голові все полічене» (Мф. 10:29-30). Нічия доля не випадкова і не сліпа, але розумна і промислительна. Така доля допомагає нам багаторазово уникнути гріхів, небезпек, раптової смерті і досягти блаженного єднання з Богом.

Для християнина дуже важливо свою волю підпорядкувати благій волі Божій, навчитися співпрацювати з Богом у справі свого спасіння. У свт. Іоанна (Максимовича) є твір по цій темі з дуже красивою і яскравою, незабутньою назвою «Іліотропіон», або «Погодження з Божественною волею». Це довга назва складається з двох слів: ηλιος – сонце і ανθρωπος – людина. І в перекладі з грецької означає соняшник. Сонце є образ волі Божої; соняшник – образ людської волі. Книга вже своєю назвою показує, якими повинні бути співвідношення між Богом і людиною. Як соняшник завжди повертає свою голову до сонця, в бік падіння сонячних променів, так і людина завжди повинна дивитися в сторону Бога і все, що сходить від Бога, приймати як вище благо для себе.

Воля Божа про людину ясно відкрита в Священному Писанні, в заповідях Божих, які кожен християнин повинен знати і виконувати. Наочний приклад – прп. Антоній Великий. Він став святим, батьком чернецтва після почутих під час богослужіння в храмі слів Євангелія: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай маєток твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, і йди слідом за Мною» (Мф. 19:21). Намагаючись виконати їх якомога точніше, він відмовився від батьківської спадщини на користь бідних свого селища. Почувши ж наступного разу слова Господа: «Не дбай про завтрашній день: завтрашній день сам буде піклуватися про себе; досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6: 34), юнак Антоній доручив сестру вірним християнкам і став трудитися в пустелі під керівництвом старця. Зрозуміло, що це шлях для досконалих, особливо обраних Богом ... Один з Оптинських старців – прп. Йосиф – висловив цю мудру істину у вигляді прислів'я: «Живи не як хочеться, а як Бог велить».

Бог відкриває Свою волю в Церкві через добрих і святих людей, часто духоносних наставників, начальників і отців, навіть іноді за допомогою чистих серцем дітей. Апостоли Христові, як свідчить Книга Діянь, для розуміння волі Божої після посиленого посту і молитви вдавалися до такого засобу, як жереб або соборне обговорення виниклої проблеми або питання. Таке обговорення питання з метою пізнавання волі Божої в сім'ї, в парафії з по-справжньому духоносними людьми, досвідченими друзями і фахівцями дуже цінне.

Відомо, що старець Паїсій Святогорець у тому випадку, коли бажав отримати від Бога откровення з якогось питання, на кілька днів замикався у себе в келії, проводив час у пості, молитвах, поклонах – до тих пір, поки не отримував від Бога в своєму розумі чи серці ясну відповідь. При цьому старець був проти того, щоб люди «просили сповіщення у Бога, якщо є можливість порадитися з людиною»: «Бог хоче, щоб ми так чинили від смирення. Тільки в тому випадку, якщо ти не можеш знайти людину, щоб запитати у нього ради і отримати відповідь, Сам Бог стає твоїм Старцем». Отець Паїсій вірив, що «Бог не попускає статися злу, якщо з нього не вийде добра...».

Архімандрит Іоанн (Крестьянкін), Псково-Печерський старець, у своїх листах залишив нам з свого духовного досвіду дуже переконливі повчання: «найцінніше – навчитися себе віддавати цілком волі Божої»; «...Все, все від Нього, все до Нього (див. Рим. 11:36) – так і живемо. І ось тепер до кінця життєвого шляху свідчу я, що кращого і вірного шляху немає, як жити з волі Божої. А волю Божу нам так ясно являють обставини життя»