Що може об'єднувати Ньютона і церковну богослужбову традицію? Ні, не яблуко - англійському вченому на голову падав плід не від дерева пізнання. Йдеться про дисперсію світла.

Нагадаємо, що Ньютон відкрив фундаментальні закони оптики. Зокрема, його досвід розкладання білого променю світла на кольори, шляхом заломлення через прозору призму, увійшов до шкільних підручників з фізики. А тепер давайте спробуємо надати смислове наповнення цим відомостям і відразу подумки перенесемося до звичної для нас кольорової палітри православних облачень. Я думаю, що всім, хто читає цей текст добре відомо, на які свята або дні пам'яті використовуються ті чи інші кольори. Господський колір риз - білий, тому що він символізує чистоту і досконалість, але завдяки Ньютону ми тепер знаємо, що білий також об'єднує, містить в собі всі інші кольори, є як би їх джерелом. Звідси випливає, що і в традиції вживання кольору в православному одязі білий стоїть на вершині як найголовніший, з якого виникають всі інші кольори. У цьому плані доречно буде згадати слова апостола Павла з його Послання до римлян: «О, глибино багатства, i премудрості, i розуму Божого! Якi незбагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоб Вiн мав вiддати? Бо все вiд Hього, Hим i для Hього, Йому слава повiки, амiнь» (Рим. 11: 33-36).

Тепер нескладно зробити висновок: як морок, темрява - це відсутність світла, так і чорний - фактично відсутність кольору, а тому його вживання в богослужінні чуже православній традиції. Про це говорить не стільки дисперсія світла, яка була використана тільки в якості прикладу, а й Устав, який не знає чорного кольору в принципі. У чорного більше аналогій зі злом, адже і зло не самобутнє - це відсутність, а точніше, неповноцінність добра. Знову ж таки, як символ жалоби, чорний тільки підкреслює завдання збитків любові, радості і щастя.

Можливо, ви запитаєте, а як же бути з червоним кольором, адже саме він (а не білий) використовується сьогодні на пасхальному богослужінні практично повсюдно? В тому-то й справа, що це більше практика, яка увійшла у вжиток вже в ХХ столітті. Не будемо копатися в глибинах століть і звернемося до прикладу святителя Філарета (Дроздова), так як саме в відношенні його риз збереглися відомості про кольори. Відомо, що в 1857 році в червоному вбранні владика служив лише пасхальну заутреню, а на Літургію, тобто на основне богослужіння, одягав біле. Білий колір переважав і всю Світлу седмицю. Що ж стосується чорного кольору облачення, то в XIX столітті, хоча і далеко не скрізь, він вже використовувався. Відомо, що святитель Філарет вдавався до вживання чорного кольору, але тільки на окремих елементах облачення. Так, 2 грудня 1856 року на відспівуванні вдови статського радника Олександри Губіної владика був одягнений в білий сакос з чорним омофором. На інших заупокійних богослужіннях святитель Філарет використовував кольори темних відтінків.

Сьогодні, під час відспівування, панахид і парастасів, ми звикли частіше бачити білі облачення, а вживання чорного кольору залишилося тільки під час Великого посту, як мінімум на першій і Страсної седмиці, а іноді і в будні дні протягом усієї Чотиридесятниці. Про приклади, залишених нам святителем Філаретом, поговорили, тепер же давайте звернемося до Типікону. Власне в Типіконі є всього дві згадки про кольори риз. Перше відноситься до служіння вечірні у Велику Суботу, коли між вказівками про читання Апостола і Євангелія вставлена ​​замітка: «Поему же сему, извлачаются иерее и диакони от одежд, и облачаются в белыя». Друга згадка міститься в поясненнях перед початком пасхального богослужіння: «Таже настоятель вшед во святый олтарь со иереи и диаконы облачатся в весь светлейший сан, и раздает свещи братии». Як бачимо, обидва наведених місця говорять лише про святкові кольорах, до яких чорний ніяк не відноситься. Крім того, з останньої цитати можна витягти деякі непрямі свідчення. Вказівка ​​на одягання в «светлейший сан» говорить про те, що протягом посту використовувалися ризи неяскравих відтінків кольорів, що і підтверджується історичною практикою. Сьогодні найбільш адекватним продовженням цієї традиції є вживання під час посту фіолетових риз.

Святитель Афанасій (Сахаров) вказує дві причини, чому власне богослужбові кольори чітко не відрегульовані церковним Уставом. По-перше, в цьому плані все до дрібних подробиць не опишеш, та й немає в тому ніякої потреби, адже при кожній парафії може бути різний набір кольорів риз, в залежності від матеріальних можливостей. По-друге ж, і це святитель підкреслює як головну думку, церковні люди, і священнослужителі зокрема, уважно вивчають Устав і прагнуть зрозуміти не тільки його букву, а й дух, керуючись також освяченою століттями традицією, самі безпомилково вирішать, які облачення будуть найбільш відповідати духу того чи іншого свята.

Думка про те, що православна богослужбова традиція довгий час не знала чорного кольору облачення, також підтверджується словами святителя Афанасія. Його свідчення відноситься не до постового періоду, а до заупокійних служб. Владика пише, що в давній Русі використовувалися ризи «сумирних» кольорів, тобто просто неяскравих, про що і було сказано. Більш того, якщо ми молимося за тих, хто помер в надії воскресіння, то і недільні, тобто білі, облачення найбільш личать такій молитві. «Понад те, - продовжує святитель, - світлий, білий колір швидше, ніж чорний, заспокоїть, якщо вже не втішить, скорботних і горюющих».

Великий піст ми називаємо «весною для душі», але ж чорний колір аж ніяк не асоціюється з весною. Безумовно, вся Чотиридесятниця зосереджена на покаянні, проте ж і саме покаяння - це тільки засіб очищення душі, поворотний і світлий шлях до Бога. Чорний колір практично ніколи ніяких добрих думок не навіває, він більше личить безнадійності і зневірі, які є противними східно-християнській аскетичній традиції. За смисловим наповненням, і саме так його сприймали ранні християни, Пасха не тільки Воскресний день, але всі три дні в сукупності, починаючи з Великої П'ятниці. Перемога над смертю була б неможлива без Страждань і Смерті Спасителя, які являють хресну Пасху. У Древній Русі богослужіння Страсної седмиці відбувалися не в чорних, а в багряних ризах, що як раз і вказувало на пролиту за нас Кров.

Звідки ж узявся звичай використовувати чорний колір в одязі? Відповідь ми знову можемо виявити у святителя Афанасія: «Чорний колір проник до нас з сентиментального Заходу з його секуляризованим християнством. У допетрівській Русі і в мирському побуті рідко вживався чорний колір. Тоді і чоловіки носили здебільшого щось кольорове. Звичай носити траур в сенсі одягатися у все чорне - західний мирської звичай. З кінця XVII століття, коли став посилюватися у нас вплив заходу, він став проникати і в Церкву, переносячи мирське розуміння жалоби не тільки на заупокійне богослужіння, а й на Великий піст, і на дні страждань і смерті Спасителя».

Я ні в якому разі зараз не закликаю викидати або спалювати чорні облачення, але не можна не сказати, що колір багато в чому впливає на наш настрій, наше сприйняття богослужіння, особливо коли ми розуміємо символіку, що міститься в ньому. Тому варто іноді замислюватися над такими речами і міняти те, що можна змінити, але спокійно, без надриву і революцій.

Протоієрей Володимир Долгих