Що робити, якщо після сповіді вже перед Чашею згадали непосповіданий гріх?

Відповідає протоієрей Володимир Пучков.

Багаторічна практика обов'язкової сповіді, що встановилася в нашій Церкві, крім безумовних переваг, сформувала у цілого ряду людей погляд на сповідь як не як на самостійне Таїнство, а як на якийсь етап підготовки до причастя. Безумовно, в реаліях сьогоднішнього дня сповідь перед причастям необхідна. Однак не слід забувати, що зміст Таїнства Покаяння зовсім не в тому, щоб людина підійшла до Чаші Христової, висповідавши попередньо якомога більше гріхів. Сповідь невіддільна від тієї щоденної скрупульозної роботи, яку повинен вести кожен із нас над власною душею. Від боротьби з пристрастями, від опору спокусам, від викорінення гріха в будь-якому його вигляді. У Таїнстві Покаяння християнин черпає благодатні сили для роботи над собою, і прощенням гріхів в цьому ж Таїнстві вінчаються всі його зусилля на терені покаяння. Крім того, прощення гріхів як таке безпосередньо залежить і від твердості намірів виправитися, і від способу життя того, хто кається. Якщо людина не прикладає відносно себе жодних зусиль, якщо в її житті постійно присутні одні й ті ж гріхи, користь від її сповіді буде нульовою, навіть якщо вона сповідатиметься щодня.

Прагнення максимально звільнитися від гріхів на сповіді без бажання відмовитися від них в житті, те, що свого часу протопресвітер Олександр Шмеман влучно назвав «інтроспекцією чистюлі», ніякого відношення до покаяння не має. Однак саме ця інтроспекція чистюлі притаманна багатьом нашим парафіянам. Скільки разів мені доводилося спостерігати дивну і навіть абсурдну картину: людина готується причащатися і приходить на сповідь ввечері напередодні, сповідається, але на цьому не зупиняється і обов'язково підходить до сповіді вже під час Літургії. Деяким, до речі, і цього буває мало, і вони вже перед самим причастям сповідаються знову. І було б півбіди, якби це поодинокі випадки в окремих парафіях, але ж ні! Зі спілкування між священиками стає ясно, що таких прихожан нині вистачає всюди. І найсумніше те, що ніякі священицькі умовляння на них не діють. Вони, скоріше, будуть сповідатися у різних священиків, кочувати з приходу на прихід, але своєї дивної звички не змінять. І найсумніше те, що, дивлячись на них, їхні воцерковлені діти починають займатися тим же самим, мало не по три-чотири рази за Літургію сповідуючи раптово згадуваний гріхи. А все від бажання підійти до Чаші якомога більше «очищеним»...

Та ось тільки вся справа в тому, що наша «очищенність» біля Чаші нікому, по суті, не потрібна. Головною метою, яку переслідує відома нам традиція підготовки до причастя, що включає піст, молитовне правило і сповідь, є щире покаянне почуття, сокрушенність серця і смиренне усвідомлення власного недостоїнства. Але чи точно ці почуття наповнюють душу «чистюлі», котрий тричі за два дні сходив на сповідь і не пам'ятає за собою більше ніякого гріха? Якби! «Чистюля», навпаки, переповнений почуттям задоволеності. Як же: він постив і навіть риби не їв, він «все вичитав» і посповідав був усе, що пам'ятав. Він цілком задоволений собою і резонно розраховує на причастя «на відпущення гріхів і на життя вічне». Ніякі паралелі з Євангелія не напрошуються? Ну звичайно: «Я пощу два рази на тиждень, даю десятину із усього, що здобуваю» (Лк. 18:12) ...

Так ось, на перший погляд, непосповіданий гріх, що раптово прийшов на пам'ять,  міг би все розставити на свої місця: відчула б людина себе негідним грішником, щиро зітхнула б до Бога про милість і приступила б до Трапези Господньої в належному смиренні. Але в тому-то й біда нашого «чистюлі», що, втративши задоволеність і впевненість, він відчуває не каяття, а розчарування. До Чаші він, звичайно, підійде, але потім цілий день витратить на марні спроби визначити по суто плотських і душевних відчуттях, гідно він причастився чи ні.

Отже, щоб не довести себе до такого стану, необхідно пам'ятати наступне:

- ми ніколи не буваємо і ніколи не можемо бути гідними прийняття Тіла і Крові Христових;

- недостойних гідними робить не підготовка, а Сам Христос, бачачи щирість сердечного сокрушення і глибину смирення;

- вся підготовка до причастя служить, по суті, тільки одній меті: набуття все того ж смиренного стану душі;

- очищати душу від гріхів потрібно не конкретно перед причастям, а протягом життя, і не сповідаючись по кілька разів за службу, а невпинно працюючи над собою і сповідуючи власні падіння з твердим наміром стати і продовжувати боротьбу;

- сповідатися перед причастям потрібно один раз, серйозно і вдумливо, ґрунтовно підготувавшись до сповіді напередодні;

- практику багаторазової сповіді і напередодні причастя, і в сам день слід визнати порочною, яка служить не очищенню душі від гріха, а розслабленню, недбальству і профанації Таїнства Покаяння.

Ну і, нарешті, якщо біля самої Чаші ви раптом згадали непосповіданий гріх, щиро помоліться до Бога про прощення і милість і зі смиренням приступайте до причастя. Будьте впевнені: гріх, який ви згадали, далеко не єдиний непосповіданий і всіх гріхів не посповідуєш ніколи. Однак ніякі наші гріхи не перешкоджають милосердю Божому, якщо ми щиро каємося в них. І навіть якщо гріх був забутий на попередній сповіді, ніщо не завадить вам (тим більше, якщо ви не робили цього гріха декілька днів або тижнів) винести його на сповідь в найближчому майбутньому.

Теги

Теги: 

Социальные комментарии Cackle