Відповідає священик Андрій Чиженко.

В день світлого свята Різдва Христового починаються Святки – особливий період у церковному році, коли немов би одне свято Різдво Христове розтягується майже на два тижні аж до Водохреща. Нічого дивного в цьому немає, тому що в древній Церкві Різдво Христове і Хрещення Господнє становили одне свято Богоявлення, тобто приходу у світ Спасителя-Христа, Який став людиною для нашого спасіння. Він явився нам зримо і тілесно і мешкав серед нас, як писав у першому розділі Євангелія святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов.

Різдвяний святвечір нагадує мені одну історію, яка трапилася зі мною під час навчання в театральному інституті на факультеті кінематографії. Нам потрібно було зняти на відеокамеру сонце, що сходить. Ми прокинулися затемна, видерлися, сонні, важко й незграбно на дах і в досвітній темряві і тиші чекали, поки зійде сонце. Пригадується цей момент тиші. І раптом почало сходити небесне світило. Це був дуже потужний, світлий, урочистий момент для нас і, звичайно, мить споглядання Божої краси…

Різдвяний святвечір схожий з цією ситуацією. Ми в досвітній темряві чекаємо явища, як співається в тропарі Різдва Христового, Сонця правди – Христа Бога нашого, Який засяая для миру світом розуму. Ми чекаємо Спасителя, як чекали його всі ці стародавні народи, що заблукали і обрані праведники з юдеїв.

Тому в цей Різдвяний святвечір хочеться побажати всім нам, щоб ми зупинилися в своєму бігу і суєті і вилізли на дах свого єства, зійшли на гору Сіон, якою є Церква, увійшли в храми Господні брати участь у богослужіннях, щоб власними очима, власною душею побачити велику таємницю, коли земля починає бути вертепом, в який сходить Бог, щоб нас врятувати.

А вже на саме Різдво Христове хочеться побажати всім нам, щоб ми не ставилися до православ'я, до життя у вірі Христовій, як до якоїсь естафети типу «Фу-у-х... Нарешті відпостився, виконав поставлене перед собою завдання, взяв висоту, а тепер можна пуститися у всі тяжкі». Не будемо перетворювати піст на дієту, а Різдво не станемо святкувати без Христа. Адже Спаситель прийшов у світ, щоб нас на Небо звести, а не для того, щоб ми наїлися м'яса до відвалу і почали займатися різними розвагами. По дорозі до Бога не станемо йти в сторону і вниз, але продовжимо свою подорож вгору - до Отця нашого Небесного.

Звичайно, не без відпочинку. Тілу теж потрібно відпочивати. Преподобний Єфрем Сирін порівнював тіло з конем, якого потрібно шпорить, однак і йому потрібно давати відпочинок, щоб він довіз до потрібного пункту призначення. В духовному сенсі – до спасіння. Треба і розговітися в межах розумного, і родичів та друзів відвідати, і колядки поспівати, і повеселитися, порадіти при спогляданні початку Викупительного подвигу Господа нашого Ісуса Христа. Але все це потрібно робити не нестримно обриваючись вниз – в безодню, летячи, що називається, стрімголов, а з огляду на Христа, постійно з пам'яттю про Нього, розуміючи, що не тільки ми ходимо по засніжених міських вулицях, попиваючи глінтвейн або каву у красивих в'язаних шапочках, але і Спаситель зараз теж невидимо ходить по цим вулицям. Адже, за церковним статутом, в Світлу седмицю після Великодня і в Святки після Різдва Христового скасовується піст, тому що вважається, що Бог відвідав людей Своїх. Будемо ж це пам'ятати. Нехай усвідомлення цього факту викличе в нас радість – радість від того, що Господь народився в світ і за допомогою Чистої Діви Марії став нашим Сродником по плоті, по людському єству.

Нехай же з Божою допомогою радість Святок продовжує нам допомагати йти до Господа, так само, як це допомагали робити раніше скорбота і тягота посту. Друзі, не переривайте свого руху вгору.

Христос народжується – славьте!
Христос з Небес – зустрічайте!
 

Ієрей Андрій Чиженко