Митрополит Антоній (Паканич) нагадав, що є найголовніше для віруючої людини.

«Прийдіть до Мене… і Я заспокою вас» (Мф. 11:28), - сказав Христос.

Чи йдемо ми на поклик Христа?

Гадаю, мало хто може відповісти стверджувально

В своїй більшості ми займаємося чим завгодно, тільки не живемо Христом.

Ми називаємо себе християнами, але не довіряємо Христу. Якийсь абсурд.

Ми ждемо знамень і боїмося печаті антихриста, але пропускаємо скрізь пальці даровану Господом за допомогою Євхаристії вічність.

Кожен приймаючий участь в Євхаристії вже обраний, він вже у вічному житті, тому що вже тут стає частиною Тіла Христового. І Страшний суд для нього вже відбувся. Ми почули Боже визначення про кожного із нас: «Прийдіть до Мене… і Я заспокою вас». Самі жаданні слова.

Але ми вперто не йдемо.

Що буде з Церквою?

Багато хто сьогодні задає собі це питання, не розуміючи, що саме виникнення такого питання ставить під сумнів їх віру.

Віруюча людина довіряє Богу і Його Церкві, довіряє тим, кому Господь дав ведіння  Церкви, довіряє всім рішенням, прийнятим соборно, пам’ятаючи, як виступали на Соборах і захищали Церву в свій час святі подвижники.

«Не турбуйтесь про завтрашній день», - сказав Спаситель. Але ми завзято не слухаємо Його і живемо в постійних турботах. Невже Господь не в змозі потурбуватися про Свою Церву, про Своїх вірних чад? Невже Він, Творець всього видимого і невидимого, може помилитися, невже в Нього щось може вийти не так?

Своїми сумнівами і занепокоєнням ми перекреслюємо Всесильність, Всеблагість, Всемилість, Вседержавність, Всюдисущність Божу.

Чи не занадто ми самовпевнені для нічого не здатної без Божої допомоги людини? Нашими сумнівами ми кидаємо виклик Богу: ми розумніші і далекоглядніші Тебе, ми не можемо помилятись, кричимо ми Йому. Це значить по суті: ми обійдемося без Тебе.

Дитяча віра мироносиць

Абсолютна відданість Богу – ціль, до якої потрібно йти все своє життя. Святі мироносиці показали нам своїм прикладом цей шлях. Їх дитяча віра, лагідність, безпосередність, з якою вони безумовно вірили Христу і йшли за Ним, і являються вищим проявом смирення і любові.

Нагородою їм була небесна, тиха радість, дарована Господом, яку, раз відчувши, не проміняєш ні на що на світі ніколи в житті. Вона стає дороговказною зіркою.

Вони ні про що не думали, нічого не передбачали, не дивилися вперед, не роздумували, вони повністю, сліпо, по-дитячому довіряли Спасителю, кладучи свою руку в Його руку, і слідували за Ним, не вибираючи шляху.

Господь кожному із нас простягає Свою руку, пропонуючи бути нашим Божественним Провідником, оберігаючи на шляху, ведучи до рятівних далей. Хтось на початку бере запропоновану руку, але згодом вирішує, що він і сам знає, куди слід йти, в якій стороні буде краще, де заповітна мрія, і відпускає руку, гублячись серед таких же розумників, що заблукали на шляху, не маючих сил тепер самостійно знайти вірну дорогу.

Господь терпляче чекає, доки, втомлені і знесилені, ми не будемо шукати Його руку знову, щоб довіритися остаточно, усвідомивши, ким являємося ми насправді.

Христос – хліб життя

Христос – хліб життя, без Котрого нема життя ні на землі, ні на Небі. І Його ми можемо отримати тільки в Церкві Христовій під час Євхаристії.

При звершенні Літургії долаються час і простір. В цей момент не тільки ми, прихожани, присутні, але й Ангели зі святими незримо моляться із нами, співпереживають і радуються в великий момент приношення Безкровної Жертви Христа Спасителя.

Істинне призначення людини – не земні тимчасові блага, а Небо. І ціль Церкви Христової – дати людині Небо.

В іншому випадку Церква перетворюється в якусь громадську, політичну або соціальну інституцію. Церква перестає бути Церквою, якщо не дає людині Джерело вічного життя. Вона єдина хранителька Божественного Джерела.

Бажаю всім нам зосередити всі сили на самій головній і важливій для нас боротьбі – боротьбі зі своїми гріхами і киплячими в нас пристрастями. Перенесіть всі битви в цю площину.

І в цій боротьбі бажаю всім нам усвідомити всю свою безпорадність і зрозуміти, що ми ніщо без Бога, і почати повністю довіряти Всевишньому і Його Церкві, просити Його допомоги і керівництва.

І Він прийде. Адже Сам сказав: «Я є хліб життя… Той хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров має життя вічне, і я воскрешу його в останній день».

Записала Наталія Горошкова