Роздуми у Велику Середу. Кому служить Церква?

Митрополит Антоній (Паканич) про те, як не стати зрадником Церкви. 

Якщо погортати навколоцерковну пресу за останні роки, може скластися помилкове враження про місію Церкви в цьому світі. Церква бере участь у благодійних проектах, Церква бореться за демографію, Церква виступає за збереження культурних цінностей тощо.

Так, справді, Церква всім цим займається. Але точніше сказати, займається і цим теж. Адже всі ці речі, якими би не були вони важливі для світського суспільства, для Церкви стоять не на першому місці.

Головна функція Церкви – приводити людей до Христа. Все інше, другорядне і третєрядне.

Чи можна сказати, що з давніх-давен Києво-Печерська Лавра була і залишається культурним і благодійним центром? Безсумнівно. Але сказати, що преподобні Антоній і Феодосій рили свої печери для створення культурного і благодійного центру, було б безглуздо.

Преподобні, перш за все, дбали про порятунок власної душі, а, через якийсь час і про душі тих, хто приходив до них за духовними потребами. За принципом, добре сформульованим прп. Серафимом Саровським: «врятуйся сам і навколо тебе врятуються тисячі». Благодійність, культура та інше прийшли пізніше. Сенс створення Києво-Печерської Лаври, як і будь-яких інших монастирів – створити острівець спасіння в буйному життєвому морі. І про це не варто забувати.

Зараз у багатьох країнах світу функцію Церкви хочуть звести до вторинного – соціального служіння. Зробити з неї чергову філію філантропічної організації, а з давніх храмів і монастирів – чергові музеї з колоритним обслуговуючим персоналом. Святі місця перетворюються в туристичні центри, а поламництва – в легкі розважальні поїздки: ось, праворуч магазин, закупимося сувенірами, а ось зліва – святиня, «долучимося до духовності». Все те ж саме чекає і нас. Не варто спокушатися, будь-яка, навіть сама доброзичлива влада, буде намагатися використовувати Церкву в своїх інтересах: від консолідації суспільства до підвищення народжуваності. Але Христос владі цікавий найменше, а у віруючих він – на першому місці. Звідси багато непорозумінь і складності щодо церковного суспільства і світського.

І допомога нужденним, і все інше, це безсумнівно потрібно. Але важливо не забувати про суть свого служіння. А так само бути готовим до того, що це найголовніше не буде зрозуміле і прийнято світом.

Віруючим варто завжди ставити в центрі своїх інтересів Христа. Адже захоплення важливими, але вторинними завданнями вкрай небезпечно. Можна перетворитися на такого собі православного активіста, який бореться за храми, проти абортів, навіть служить волонтером, але при цьому не приділяє уваги своїй душі.  З'являється спокуса компенсувати внутрішню порожнечу і бездуховність – бурхливою зовнішньою діяльністю. Але духовний закон такий, що якщо вже немає миру в душі, якщо всі твої діяння не керуються любов'ю до Бога і ближніх (саме в такій послідовності), це все самообман і тлін. Ніякої користі від такої зовні важливої діяльності не буде.

Церква служить Христу, і якщо ми ставимо щось вище цього служіння, то зраджуємо Господа, як зрадив Його Іуда.

Сьогодні багато хто говорить про останні часи, прихід антихриста, ознаки апокаліпсису. Занадто багато уваги приділяється цим темам.

Віддаю перевагу говорити про Бога Живого і чекати зустрічі з Ним, ніж шукати в натовпі антихриста.

Записала Наталя Горошкова

Опубликовано: ср, 15/04/2020 - 14:01

Статистика

Всего просмотров 11,043

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle