Релігія та політика: цілі, завдання та ціна помилок

Релігія і політика – такі далекі один від одного поняття, але, на жаль, сьогодні доводиться розтлумачувати, в чому полягає істотна різниця між ними.

Зараз багато говорять про політику, також багато говорять про релігію, причому як у публічному просторі, так і в особистих бесідах деякі люди люблять поєднувати їх, зливати воєдино.  За прикладами далеко ходити не треба – події в нашій країні у цьому плані більш ніж промовисті.  Релігія неспроможна існувати як абстракція, тому завжди виявляється у формуванні цілком конкретних соціальних інститутів чи об'єднань.  Природно, що вони складаються з людей з певними політичними поглядами, що не може не відбиватися на діяльності цих інститутів або об'єднань.  Але ми говоритимемо не про те, як релігію чи політику розуміють окремі особистості, а про те, чим вони є насправді.  Для цього варто звернути увагу на ідеї сщмч.  Іларіона (Троїцького), архієп.  Верейського, день вшанування якого Православна Церква святкує 28 грудня.

Хоч би якими гаслами користувалися всі сучасні спікери, державні діячі або навіть ієрархи, змішання релігії та політики ніколи ні до чого доброго не призводило.  І те, і інше можна сміливо назвати великими факторами суспільного життя, але оскільки політика набагато профанніша, то найчастіше саме вона паразитує на «тілі» релігії, несучи профанацію всього сакрального.  «Релігійне використовується для збільшення ефекту політичної демонстрації.  Профануючи релігійні обряди, одні освячують політичні прапори, інші бажають неодмінно служити панахиди за своїми політичними однодумцями, навіть не вірячи ні в Бога, ні в потойбічне життя», – зазначає владика Іларіон.  Щоб чіткіше відтінити релігію від політики, слід зазначити небезпеки, які містить у собі їхнє змішання.

1. Ми на власному досвіді знаємо, що релігія повністю охоплює життя людини, тобто входить у всі сфери її діяльності.  Не можна, наприклад, бути християнином у храмі, але на роботі, вдома, у спілкуванні з друзями ні.  Релігія завжди звернена немає суспільства, а особистості, у своїй висуває категоричні вимоги.  Проте натомість особистість отримує відповіді на питання буття, сенсу життя, з'являється можливість встановлення трансцендентних цілей.  Тому релігійні ідеї набагато важче втілювати у життя.  Політика ж говорить із соціумом і стосується лише окремих сфер життя людини.  Якщо хтось стверджує, що задовольняється одним політичним життям, це говорить не про властивості самої політики, а про обмеженість такої людини.  І ось перша небезпека змішання політики та релігії, як зазначає владика Іларіон, у тому і полягає, що «якщо релігійні проповідники звертаються до політиків і перетворюють свої моральні заповіді на законопроекти, то цілісність та ідеальна висота втрачають свій блиск та свою красу від дотику до життя  і, прагнучи практичного успіху, релігійні політики жертвують далекими і вічними інтересами свого вчення».  З іншого боку, коли політики говорять про ідеальні цілі, то однозначно маніпулюють, оскільки вони просто недосяжні для них.

2. Якщо для політики можливі якісь поступки, то релігія – категорична.  Релігійне питання – це питання істини.  Ми не будемо тут коментувати погляди інших релігій, але зазначимо, що мирне співіснування різних релігій в одному суспільстві можливе лише за чіткого розмежування паритетів та суворого збереження статусу-кво.  Якщо політика вторгається в релігію, це загрожує застосуванням «меча».  При цьому жертви через насильство над ними або їхніми побратимами відкидаються від політики;  спостерігаюча з боку частина суспільства відторгається від релігії, оскільки застосовані насильницькі методи і всіх «собак» вішає саме на релігію;  а ті, на чиїй стороні політики, для своєї проповіді починають більше покладатися на «кулак», ніж на слово.  Здається, що у нинішній релігійно-політичній ситуації в Україні кожен легко визначить приклади для кожної із зазначених категорій.

У цьому пункті важливо вказати на ще одну особливість, помічену владикою Іларіоном: «Меч здається таким, що йде пряміше до мети, ніж повільна проповідь, він на вигляд значний, і тому всякий союз з державною владою незмінно і негайно починає розбещувати те релігійне суспільство, яке вступило в  нього».

3. Найнебезпечніша деформація, яка походить від змішування політики та релігії, полягає в тому, що саме релігія від такого союзу втрачає свою головну мету, замінюючи її земним сурогатом.  Ми чудово розуміємо, що для політики щирість та чесність взагалі не є важливими та необхідними рисами людини.  Тут діє зовсім інша система цінностей та чеснотою вважається те, що сприяє успіху партії.  І ось при змішанні деформуватиметься саме релігійна мораль.  Так, зовнішній блиск «праведності» залишиться, але лише для того, щоб зберегти «блискучу етикетку», використовувану, як було зазначено вище, як засіб порушення релігійної наснаги та подальшого перенесення його не політичні ідеї та цілі.

Виходячи зі сказаного, виникає питання: як можуть співіснувати релігія та політика, враховуючи, що обидві вони є невід'ємною частиною людського суспільства?  Між ними, безумовно, можливий діалог, але за умови збереження меж власних компетенцій.  Ні релігія, ні політика не повинні забувати про свої специфічні завдання або запозичувати методи роботи.  Основна та головна зброя релігії – це сила слова, сила проповіді.  Будь-які насильницькі засоби можуть дати тут лише короткочасний ефект, який потім неодмінно вилізе боком.  А ось для політики можливі й інші способи впливу на суспільство, адже деякі проблеми народного життя можуть бути надто гострими, щоб чекати повільної еволюції умів на підставі сили переконання.

Отже, все, про що було сказано, кожен із нас і так ніби розумів, як розуміють це і релігійні, і політичні діячі.  Важливо, щоб із помилок минулого і сьогодення були зроблені правильні висновки на майбутнє, адже ціна їх дуже велика і стосується не лише життя земного, а й вічності.

Протоієрей Володимир долгих

Опубликовано: ср, 29/12/2021 - 09:43

Статистика

Всего просмотров 1,487

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle