Радониця: як відсвяткувати Великдень з покійними

Є тільки один дієвий засіб.

«Радониця» є промовистою назвою. І це подвійно незвично, тому що свято Радониці присвячене поминанню покійних, що, незважаючи на віру християн у життя вічне, частіше не носить яскраво вираженого позитивного контексту. Але щовівторка після Фоміною неділі віруючі йдуть ділитися великоднім світлом з тими, хто покинув земний світ. Ми вирушаємо за горизонт простору і часу з нашими молитвами, з благою втішною звісткою, зверненою до тат і мам, дідусів і бабусь, наших близьких, щоб сказати їм: «Не журіться, Христос Воскрес, смерті немає, а є вічне життя».

Молитва про покійних – це єдиний засіб турботи про них, який нам залишився доступний. Коли хворіє близька людина, ми ж доглядаємо за нею, постачаємо продукти, ліки, розмовляємо з лікарями, беремо участь активно в її моральній підтримці і всіма силами прагнемо зробити так, щоб вона була здорова, щоб їй було добре. Весь цей комплекс милосердя можна порівняти якраз з молитвою про покійного. У нього залишилася тільки душа, якій потрібно лише упокоєння в сенсі звільнення від нерозкаяних гріхів, полегшення посмертної долі, та й просто спілкування з коханим людьми зі світу земного. Адже ми любимо їх, наших покійних рідних? Тоді нам треба частіше згадувати про них в молитві.

І на Радоницю з'являється чудова можливість подати записку з їх ім'ям на Літургію, щоб ця Літургія була для них. Ми можемо подати записку і на панахиду, а самі прочитати літію вдома або, що ще краще, на їхніх могилах. Пам'ятається, на Радоницю (та й не тільки) зберігся звичай залишати традиційні Великодні частування та солодощі на могилах? Цей звичай шельмують язичницьким, але насправді він таким не є. Коли ми творимо милостиню і просимо того, хто отримав її пом'янути нашого покійного, ми як би творимо добру справу за нього. Дідусь чи бабуся, тато чи мама адже вже не в силах. Традиція залишати продукти на могилах прийшла з минулого, коли люди незаможні завжди могли знайти на кладовищі собі прожиток. Шматок паски або яйце на Радоницю вони піднімали з могили, на якій було написано одне або кілька імен. І «дякували» молитвою за упокій ці люди за частування саме тих, хто був похований в цьому місці. Ось така цікава форма здійснення добрих справ за покійних і запрошення до молитви за них через милостиню. Сьогодні ця традиція частково пішла, в якійсь мірі втратила свій початковий сенс. Але головний її посил в тому, що ми всіма силами повинні намагатися поминати наших покійних близьких, в тому числі і через здійснення справ милосердя, коли людина, взявши з наших рук милостиню або та, що просто отримала допомогу, з вдячністю пом'яне покійного перед Господом. Повірте, це буде нашим «мерцям» найкращою нагородою.

Ось так, без особливих труднощів, ми можемо розділити радість Великодня з тими, хто нам дорогий, але став вже набагато ближче до життя вічного. Вони не зникли, вони зовсім поруч, і ми їм потрібні.

Володимир Басенков

Опубликовано: пн, 10/05/2021 - 10:53

Статистика

Всего просмотров 1,776

Автор(ы) материала

Популярное за 7 дней

Социальные комментарии Cackle