Псалом, що втішає при неспокої, стресі, зневірі. Той, хто читає його, знаходить умиротворення, надію і радість

Митрополит Антоній (Паканич) про найжиттєстверджуючий псалом.

Серед прекрасних і спасенних псалмів є один, що вражає своєю життєрадісністю, наповнений особливим заспокійливим світлом. Це 22-й псалом.

Його лаконічний зміст пронизаний життєствердними, дивно красивими, рятівними словами, які так необхідні нашій боязливій душі, вони доходять до її глибин, знаходять відгук і немов занурюють її в тепле море радості, світла і любові.

Саме тому даний псалом був розміщений на початку «Послідування до Причастя» як заповіт душі з Богом, що виявляється у повній віддачі себе Його святій волі і соживанні вже на землі їжі, приготовленої Господом для  люблячих Його. 

До Тебе, Господи, волає душа моя з вірою і надією. Ти Повелитель всіх стихій, Творець всього видимого і невидимого. Моє тендітне життя в твоїх руках. В тобі знаходжу силу і міцність, радість і натхнення. З тобою нічого більше не потребую, Ти все заповнюєш собою:

«Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду»

Господи, виведи мене з суєти і шуму до Божої тиші. Я схиляюся перед Твоєю величчю і Жертвою. Ти, всецілий Бог, став плоттю, душею, розумом, всім, куди проникла смерть, щоб врятувати всю людину. Ти став сонцем людського всесвіту, змалів до людського єства, не умалив при цьому Свого Божества.

Постійно тримаю в серці своєму Твій образ і твердо сподіваюсь на Твою допомогу. Приношу Тобі в жертву самого себе, веди мене шляхом миру, добра, смирення і чистоти:

«На пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить. Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости»

Немає у мене ворогів, тому що у мене є Ти, що дарував мені нове життя, наповнене Твоїм світлом і любов'ю. Єдині вороги – мої пристрасті і страхи, які безсилі для тих, хто перебуває з тобою. Вони знешкоджені одним Твоїм Словом.

Радістю і очищенням стають страждання в ім'я Твоє, придбанням робляться втрати. Бо немає у мене нічого свого, а Твоє все благо.

Борючись зі злом і пороком в собі, через біль і зусилля, я прищеплююся до Тебе, як гілка до лози. Ти – лоза, а я гілка (Ин. 15:1–8). І стаю частиною дерева Божественного, заново рождаюсь.

Так починається моє сходження до Бога тут, на землі.

Твоє Слово – мої щит і меч на шляху до блаженства. А блаженство – в наближенні до Тебе, в досягненні найчистішого і найдосконалішого бачення Тебе, Господи:

«Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать»

Ти дав мені більше, ніж можна було дати. Я куштую вже в тимчасовому земному житті з чаші вічного блаженства, що з'єднує небо і землю, людину і його Творця.

Це найбільший дар, прояв нескінченної, досконалої, безмежно глибокої любові твоєї, Господи:

«Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття»

Всі земні блага для мене не більше ніж сновидіння. Всі мої прагнення зводяться до одного – до сходження до Джерела істинних благ, правди і добра. Зміцни мене в цьому, Господи! Допоможи наблизитися до Тебе, Боже, наскільки це доступно людській природі, і споглядати Тебе всі дні життя земної як чисте світло і досконалу красу:

«Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи».

Записала Наталя Горошкова
 

Опубликовано: пн, 26/10/2020 - 10:40

Статистика

Всего просмотров 22,800

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle