Відповідає протоієрей Андрій Чиженко.

Досліджуючи феномен язичництва, дивуєшся, до яких безглуздих і гротескних висновків приходить людська свідомість. Як людина, сама, по добрій волі, заганяє себе в інтелектуально-чуттєву в'язницю, стаючи здобиччю бісів і падаючи в безодню пристрастей. Колись в одному з романів Довлатова якийсь герой назвав пияцтво «добровільним божевіллям». Так от, мені здається, що язичництво – це теж добровільне божевілля.

І зараз для нього відкрилася нова форма – інтернет. Тут щосили тиражується в гонитві за «лайками» і рейтингом сучасна технологічна форма язичництва під назвою «прикмети дня». Так, приміром, «прикмета дня» 23 вересня – день осіннього рівнодення, якому і давні, і сучасні язичники надають особливе «магічне значення. В цей день не можна сваритися і конфліктувати (як ніби в якийсь інший день можна це робити!), «щоб не злякати благополуччя, яке природа посилає кожному з нас». Ключове слово, звичайно ж, тут «природа». Більшість язичницьких культів засновані на поклонінні саме силам природи, їм надається особистісний божественний характер.

Крім того, за православним календарем 23 вересня – день пам'яті святителів Петра і Павла, єпископів Нікейських, які захищали православну віру від іконоборців.

В інтернет-прикметах дня ці святі названі «Петро і Павло Горобинники». Тобто пам'ять про Святителів-захисників віри переводять в пам'ять персонажів народного фольклору, густо замішаного на язичництві. І відбувається воістину сатанинська справа. Адже святителі Петро і Павло Нікейські якраз і боролися проти язичництва і єресей, а зараз їх пам'ять оскверняють тим, що язичники факт їх житія і церковного шанування намагаються перетворити в деталь магічного культу. «Петро і Павло Горобинники» – назва взялося тому, що селяни збирали в дану пору горобину, яка захищала, на їхню думку, від нечистої сили. Наприклад, стверджується, що якщо комусь сняться кошмари, потрібно взяти гілочку горобини і окреслити навколо себе коло. Так оповідають «прикмети дня».

У чому ж небезпека даних прикмет? Звичайно, в першу чергу в тому, що людина, вірячи в такі прикмети, не залишає місця для Христа. Це і є язичництво.

Або приклад з осіннім рівноденням. Людина по суті відкидає догмат про Промисел Божий, про те, що милосердний Господь печеться і піклується про неї кожну секунду. І волосся з голови людини не може впасти без волі Божої. Але язичник (в тому числі і сучасний) думає, що положення неживого небесного тіла (Сонця, наприклад) може вплинути на те, що він сьогодні посвариться або не посвариться з дружиною, або на те, що його сьогодні похвалить чи не похвалить начальник.

Це абсурд і по факту – гріх боговідступництва. Даний гріх дуже яскраво виражається в тому, що, скажімо, в гілку горобини людина вірить більше, ніж в хрест Христовий. Мучать тебе кошмари, перехрестися, помолися, – все пройде. Але ні. Потрібна гілка горобини.

Чому? Вона для язичника зрозуміліше, ніж хрест. Язичник не хоче хреста, він його боїться. Тому що Бог хрестом Своїм наказує йому встати з солоденького болота, вийти з нього і почати нове життя. А цього-то якраз страшно і не хочеться.

«Ми не відкидаємо християнство, але і не приймаємо його», – так думає язичник, тому що Христос йому не потрібен. У нього інший бог – матеріальний. Болотце йогоі є його бог. І він робить все, щоб зберегти це болотце: і горобиною коло окреслить, і до бабки піде, і в сонник та гороскоп загляне.

І після всього цього починається, висловлюючись мовою літературних жанрів, трагіфарс. Людина починає все це виконувати і заганяє себе в концтабір з найбезглуздіших магічних установок. Мало того, ці речі в багатьох випадках і до магії-то не мають ніякого відношення. Просто буйна фантазія якогось журналіста, якому редактор поставив завдання складати гороскопи на кожен день. І він «лівою рукою» так «зі стелі», ганяючись за довгим рублем, це робить.

Я сам особисто, працюючи журналістом, був свідком подібних сцен. Залишилося в газетній колонці місце порожнє? Нічим його заповнити? Відповідь проста: пиши, шановний журналіст, гороскоп з урахуванням обсягу вільного місця: «У вас буде сьогодні те-то і те-то».

В інтернет-журналістиці дана проблема ще більше загострилася, тому що тут дуже висока конкуренція і величезна боротьба за рейтинги. Що «піпл хаває»? Ага, прикмети та забобони любить! Тримайте рубрику «прикмети дня». Їжте!

Це все, звичайно, було б смішно, якби не було так сумно.

Людина-язичник, це «адам», який повернувся до первородного гріха. Він не спрямовується вгору – до Бога, але навпаки – вниз, в тіло своє, в утробу свою, споруджуючи з тіла свого інструмент для здійснення гріха, створюючи з матерії джерело задоволення своїх пристрастей. Але тут нашого героя чекає страшна трагедія. Матерія, як і тіло, підлягають руйнуванню. Вони сипляться з часом, повільно або швидко, як пісок, що йде крізь пальці. Рано чи пізно людина їх втратить. В глибині свого серця кожна людина це знає. Його біологічний годинник цокає. Ми починаємо вмирати з першого дня нашого народження. Повільно, день за днем смерть наближається. Вона невідворотна. І за нею невідворотна зустріч з Богом.

Але язичник всього цього не хоче. Він бажає відвернути цю зустріч з Всевишнім і на багато що готовий піти заради цього, щоб довше існувати в ілюзії, що болотце його вічно: горобиною кола креслити, китайських болванчиків в будинку понаставити, піраміди всякі та ін.

Але болото не вічно. Настає смерть, яка відокремлює душу від тіла. І так повинно бути, тому що світ інакше давно б потонув у болоті і бруду гріха.

І коли болото віднімається у людини, для нього починається пекло, яке вона сама створивла для себе ще тут, на землі.

А що ж таке рай тоді? Рай (він теж починається для людини тут, на землі) – це прагнення людини до Бога, рух до Нього, шлях, який не закінчується ніколи і з кожним кроком стає все світліше і радісніше.

Ієрей Андрій Чиженко