Маючи справу з геніальними людьми і святими, читаючи їх праці, долучаючись до їх думки і творів, можна помітити, як в небагатьох словах такі люди концентрують багато сенсів і відкриттів. А потім дослідники і цінителі життя великих, читаючи їх, розгортають сказане ними в нове осмислення світу.

Свт. Іустин Сербський писав: «Святі люди говорили Духом Святим, і тому думка їх вірна».

А святитель Микола Сербський радив по крупицях збирати все, що говорили старці і подвижники, тому що коли велика людина розмірковує навіть про природу або режим роботи трамваїв в місті – в її роздумах є присутнім Небо. Її слова допоможуть іншим бачити більше.

Ось всього декілька епізодів з життя святого Сілуана Афонського, всього декілька малих фрагментів, але подивимося, скільки в них значення не лише етичного, але й наукового, причому такого рівня, який не був відомий людству за життя святого.

У відношенні до тварин прп. Сілуан проявляв співчуття і ніжність. У його записах є такі рядки про всіма не любиму комаху: «Один раз без потреби я вбив муху, і вона, бідна, повзала по землі хвора з нутрощами, що випали, і три доби я плакав за свою жорстокість до тварюки, і досі ще пам’ятаю цей випадок».

І ще один запис про таку ж неприємну багатьом змію: «Одного дня, йдучи в Старий (Нагірний) Русик з Монастиря, я побачив на дорозі убиту змію, порізану на шматки, і кожен шматок її судорожно бився, і стало мені жалко всю тварюку, і всяке творіння, що страждає, і я багато ридав перед Богом».

Жалість Сілуана до природи неймовірна і приголомшлива. Але одночасно Сілуан радить, як пише митрополит Калліст Уер, «не прив’язуватися надмірно до тварин і не приділяти їм ту любов, яку ми швидше повинні проявляти по відношенню до Бога і ближніх».

Звернемося знову до нотаток Сілуана: «Тварині і худобині дай їжу і не бий їх, в цьому милість до них людини, але прив’язуватися, любити, гладити і розмовляти – є неразуміє душі. Душа, що пізнала Господа, завжди в любові і страху чекає Його, і як можливо при цьому любити, і гладити, і говорити з худобою, з кішками, собаками?».

Калліст Уер згадував, як одного дня преподобний Софроній Сахаров сказав йому про цей фрагмент: «Я не включив цей текст в англійське видання писань Старця. Я знав, що англійці ніколи не зрозуміють цього».

І дійсно, люди, далекі від всесвітньої жалості Сілуана, готові обуритися цими словами: «Як можна не говорити з улюбленим собакою?». Всякий готовий розповісти про відданість чотириногого друга, про розум і вірність, про ту увагу, з якою собака слухає хазяїна.

Довгий час слово Сілуана сприймалося читачами в етичному ключі: щоб любов до тварин виливалася в нас крізь любов до Бога і іншої людини.

Але про те, наскільки порада Сілуана науково-практична, стало можливо говорити лише тепер, у світлі останніх відкриттів.

Для нас, людей, здається природним, що найменування предмета до предмета і відноситься. Людина, почувши ім’я предмета, сприймає об’єкт в цілому. І лише дослідження останніх 20 років показали, що собака мислить не так, зосереджуючись на властивостях об’єкту, а не на його цілісності.

Відомий фахівець англійського університету Лінкольна Даніель Міллс, автор безлічі наукових статей про сприймаючі здібності у собак, помічає, що людина мислить іменниками, а собака – дієсловами. Це відкриття було підтверджене і роботою томографії з собаками у дослідника Грегорі Бернса.

Коли людина чує слово «їжак», вона сприймає їжака, у мовній формі вираженого для нас іменником. А собака, почувши слово «їжак», сприймає його як дієслівну форму – «знайди їжака».

Ми говоримо псові: «Білка», а він чує: «Упіймати і покусати», говоримо: «М’яч», а він чує: «Упіймати і принести».

Тому собаки легко навчаються командам, адже команди означають дію. Вчені відкрили, що собака не бачить зв’язку між людським словом і предметом. Для неї продемонструвати нам розуміння слова означає вступити в дію із названим об’єктом. Простіше кажучи, собака сприймає людські іменники як дієслова, як команди щось зробити.

Не варто дивуватися з цього факту: мозок існує у тварин, щоб діяти. Це відноситься не лише до собак, але й до інших тварин. Лише дельфіни демонструють вищі мовні здібності (звичайно, теж далекі від складності людської мови).

А тепер у зв’язку з викладеним розглянемо думку преподобного Сілуана про те, що говорити з тваринами необов’язково. Звичайно, слова святого не заборона, та і були святі і взагалі добрі люди, що говорили з тваринами. Але дивує, як Силуан за 80 років до наукових відкриттів в цьому напрямі дає людям зрозуміти, що тварини чують нас не так, як це здається людям.

У наших собак і кішок є прізвиська. Але як сприймають їх самі тварини? У тварин відсутня здатність сприймати слова як символ. Грегорі Бернс пише: «Маловірогідно, що вона [тварина. – Прим. ред.] трансформує своє прізвисько в елемент самосвідомості. Швидше за все, вона просто засвоює, що певне поєднання звуків обіцяє щось цікаве, тому на нього добре відреагувати. Увага собаки забезпечена будь-кому, хто її гукне, але у мене ніколи не виникало відчуття, що прізвисько для неї рівнозначне ‟я”».

Іншими словами, прізвисько для тварини – це сигнал, яким людина привертає її увагу. Але мозок тварин такий, що ми не в силах ототожнити для них іменник, яким її іменуємо, з ним самим в її особистому сприйнятті.

Про цей факт ми можемо прочитати і в спогадах і щоденниках циркових дресирувальників. Наприклад, «Рекс, сидіти!» впливає на собаку швидше і ефективніше від, ніж «Сидіти, Рекс!».

Для людини в перестановці слів у фразі немає жодної складності, а для собаки є, і не просто велика, а вирішальна. Тому що прізвисько, яким ми її іменуємо, нею сприймається як слово, яким ми привертаємо її увагу. Тобто собака чує своє прізвисько як дієслово, а нам здається, що вона чує її як іменник.

Звичайно, будь-яка собака знає своє тіло, відчуває його межі, ніколи не сплутає себе з іншими живими істотами. Вона розуміє, що вона це вона. Але одночасно собака не пов’язує своє прізвисько зі своїм психологічним «я». Такі висновки вчених мужів, такі новітні відкриття в сфері психології тварин, що стали можливими завдяки дослідницькій апаратурі, яка з’явилася (чи набула сучасного вигляду) в медицині вже в XXI столітті.

На завершення я хотів би відмітити, що така властивість геніальних людей і святих. Декілька слів Сілуана Афонського, сказаних ним в 30-х роках XX століття, можуть бути розгорнуті в дивні дослідження і відкриття, зроблені наукою вже в 2010-х роках століття XXI.

Гете говорив, що геніальній людині необов’язково навіть подорожувати і вивчати що-небудь – усі відкриття і осмислення світу вже містяться в ній.

Вони, додамо, містяться в Дусі Святому. І ті люди, хто, за Григорієм Богословом, «очистили або очищають себе для Бога», можуть декількома словами розкривати і роз’яснювати такі пласти буття, для осмислення яких людству можуть знадобитися десятиліття і століття. Як у разі тих декількох слів Сілуана про собак, що вказують у тому числі і на те, що тварини чують нашу мову інакше…

Артем Перлик