Хто хоче – шукає можливості, хто не хоче – виправдання.

Бог вірить у нас. Це важко визнати, але саме таке Qого ставлення до нас. Творець чітко розуміє, на що здатнf створенf Yим людина. У цьому сенсі нашу невпевненість, як прийнято говорити в суспільстві – в собі, можна вважати певним різновидом гріха. Чому? Просто тому, що, за словом святителя Феофана Затворника, невіра в можливість зробити щось має бути чужа християнину просто за фактом існування Бога. Богу ж можливо все? А нам по вірі дано буде.

Хороший приклад того, наскільки Бог вірить в людину, – історія життя старозавітного пророка Єремії. Пророк, почувши голос Бога із закликом (вірніше, навіть з констатацією факту) бути пророком для обраного народу, моментально поспішив відмовитися. Мовляв, я, Єремія, зовсім ще молодий, адже саме слово «пророк» – це ніби про прикрашених сивиною старців, а ніяк не про безбородих молодиків. Та й говорити не вмію, адже пророк повинен бути і в Писанні сильний, і мати дар переконання, харизму... тобто Єремія просто злякався. Це перша його реакція як людини, перед якою ставлять серйозне завдання. Життєва логіка змусить нас тільки погодитися з доводами Єремії: дійсно, чи під силу молодій людині взяти на себе роль духовного авторитету цілого народу?

Це дуже важливий момент для кожного християнина. Давайте уявимо, що ми стоїмо перед вибором, чи братися за якусь благородну справу. Можливо, нам навіть пропонують в ній взяти участь. І яку реакцію це викликає? Страх, боязнь вийти із зони комфорту, невпевненість в своїх силах і упередженість в провалі затії? Ну ось, ми встаємо на місце Єремії. Але коли він спробував відмовитися, Бог відповів пророку: «...не кажи: "Я молодий"; бо до всіх, до кого пошлю тебе, підеш, і все, що повелю тобі, скажеш. Не бійся їх; бо Я з тобою, щоб визволяти тебе...» (Єр . 1:7–9). Іншими словами, Бог говорить: не шукай виправдань, Єремія, і не думай, що ти не можеш бути пророком, адже з тобою Я. Бог переламує невпевненість пророка, мотивує його, більш того – наділяє здібностями для ведення проповіді.

Символічно, приміряючи історію на себе, можна розкласти її наступним чином. Коли ми сумніваємося в якійсь затії або боїмося діяти, відчуваємо страх і невпевненість, потрібно подолати себе і звернутися з молитвою до Господа. Якщо Богу завгодна справа, якої також бажає і наше серце, ми отримаємо і наснагу як вітер в вітрила, і енергію для дії як силу для реалізації бажаного. Господь хоче, щоб ми розвивалися в доброму робленні, творили, любили, вели проповідь і всіляко розкривали себе заради Бога. Єремія не вірив у себе – в нього вірив Бог, що дало пророку сили встати на велике служіння. Нам необхідно пам'ятати про це, коли ми в сум'ятті і страху, коли ми не впевнені і шукаємо приводу відмовитися дії на догоду затишній апатії, коли ми сумуємо і перебуваємо в сонному паралічі. Бог завжди дасть добру пораду, пошле мотивацію і додасть сил нашим справам, якщо ми будемо радитися з Ним і вірити, що все неможливе завжди-завжди можливо разом з Ним.

Володимир Басенков