Митрополит Антоній (Паканич) про ознаки лжемісіонерів. 

Сьогодні хотілося б поговорити про таке неприємне але, на жаль, вельми поширене в наші дні явище, яке можна було б назвати «антимісіонерством».

Відомо, що місіонери беруть на себе подвиг проповіді про Христа, залучають до лав Церкви нових членів. Справжніми місіонерами були святі апостоли.

Але зараз зустрічаються такі, які вважають себе місіонерами, проте своєю діяльністю здійснюють рівно протилежне.  Особливо сумно бачити в їх рядах тих, хто ще недавно залучав людей до Церкви, а тепер — відштовхує.

Антимісинерством можна назвати пристрасне прагнення огульно критикувати Церкву, не замислюючись про наслідки. Коли це роблять прямі вороги Церкви, це, хоч і сумно, але у відомому сенсі нормально і звично. Але коли це роблять самі віруючі, в тому числі і у сані, це страшна духовна хвороба.

Зрозуміло, в земній Церкві є свої проблеми і про них можна і потрібно говорити. Питання лише в тому, як це робити?

Відповідь нам дає Сам Господь у своєму Євангелії: «А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим;
як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві;
коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!» (Мф. 18:15-17).

Але чи часто різні блогери, що критиканствують, так чинять? На жаль, ні. Найчастіше вони відразу ж виставляють найбрудніші чутки на потіху натовпу, який сам по собі часто і до церкви не ходить.

Ясна річ, що хорошою доброю інформацією багато уваги не збереш (але ж увага публіки, це напевно найголовніша пристрасть і прагнення дуже багатьох блогерів), а ось бруд — це те, що масовому споживачеві подобається.

Є таке порівняння. Церква для віруючих – мати. І, говорячи про якісь церковні проблеми, бажано тримати його в голові. Адже ми ж не виставляємо на показ немочі і помилки власних батьків. Щоб так робити, своїх рідних потрібно просто ненавидіти.

Так само і з Церквою. Виставлення перед зовнішніми невіруючими людьми, в тому числі і тими, хто агресивно ставиться до Церкви, наших проблем (нехай часом і справедливих) не допомагає вирішити ці проблеми, а більш шкодить. А значить, такий критик, яким би високим пафосом правдоруба не прикривався, стає ворогом Церкви.

Так само антимісіонерами можна назвати віруючих – як мирян, так і представників духовенства, хто своєю спокусливою поведінкою бентежуть людей і дає привід для критики, про яку ми говорили вище.
Воістину злісні хулітелі Церкви і ті, хто дає їм привід для такої хули, рівнозначно винні.

Таких людей варто уникати і неодмінно молитися про їх напоумлення.