Все, що відбувається, має народжувати в нас не страх і розгубленість, а навпаки – мужність і рішучість йти за Христом.

Дорогі у Христі брати і сестри!

Наш буремний світ подібний до бурхливого океану, де за хвилею іде хвиля. Повний штиль – явище вкрай рідкісне.

Війни, хвороби, гоніння, біди та скорботи, що слідують за періодами добробуту і миру, по-людські не можуть не лякати. І для безпечного перебування нашого життєвого корабля у цій стихії, нам вкрай потрібна вертикаль – духовний вимір нашого буття.

Нам Бог-Творець благословив жити у дуже непрості часи. Як християни, ми готові смиренно терпіти випробування, спрямовувати всі свої душевні та фізичні сили, всі свої можливості на діяльну допомогу країні, її захисникам, нашим стражденним братам і сестрам.

І тому так боляче виявилося для мільйонів українців у цій ситуації отримати удар у саме серце. Почути про відкриття нових утисків на Церкву в той самий час, коли нам так необхідна внутрішня єдність.

У деяких наших братів і сестер це викликало розгубленість і навіть образу, у інших – бажання іти на барикади.

Тож хочу сьогодні звернутися до всіх словами Спасителя: «Не бійся, мале стадо, бо Отець ваш благословив дати вам Царство» (Лк. 12:32).

Все це вже було в історії. Все що відбувається, має народжувати в нас не страх і розгубленість, а навпаки – мужність і рішучість йти за Христом, нести свій власний хрест, пам’ятаючи, що за жахом Голгофи на цьому шляху нас неодмінно чекає радість воскресіння.

Не раз на православну віру і Церкву Христову обрушувалися гоніння. Це і є вірна ознака істинної Церкви, відкрита нам самим Спасителем у Євангелії: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20).

Справжня Церква ніколи не претендує на чуже, не бажає зла ближньому. Вона служить лише Христу та Його Божественній місії – спасінню людства від рабства гріха та смерті.

Ми повинні бути вірними чадами нашої істинної Матері-Церкви. Знати її, чути її голос і слідувати йому.

Дійсна підтримка Церкви проявляється не в голослівних деклараціях, а насамперед у молитві – молитві домашній та церковній, справах милосердя.

Тому наші храми, як і завжди, в ці дні Різдвяного посту переповнені. Це і є свідченням про те, з ким іде православний народ України.

Ми також покликані бути вірними громадянами своєї Вітчизни. Шанувати її, виконувати її закони, які не суперечать Божим заповідям, робити все можливе для її користі та захисту.

Той, хто щиро вірить, та в усьому довіряє своєму Господу, той не піддається злості та руйнівній ненависті у відповідь на утиски, образи, несправедливість. Той прощає так, як прощав Христос.

Це не означає, що ми опускаємо руки і нічого не будемо робити. Вірні чада Української Православної Церкви є завжди законослухняними громадянами України, які працюють та захищають свою Вітчизну. І тому Конституція та закони нашої держави гарантують нам свободу та право вільно сповідувати свою віру.

Шалений шквал надуманих та сфабрикованих звинувачень, масований пресинг засобів інформації на єпископат та духовенство нашої Церкви з бажанням їх у будь-якому разі скомпрометувати – є не гідними демократичної та європейської держави.

Тому ми вправі на свій захист використовувати весь законодавчий арсенал як нашої держави, так і загальноєвропейських.

Людина не може не мріяти і в кожного з нас є свої мрії, з якими ми звертаємося в молитвах до Бога. Впевнений, що зараз нас об’єднує одна єдина мрія – мрія про мир на багатостраждальній українській землі.

Аби прискорити цю трепетну мить, ми маємо спокійно жити кожного дня, без паніки і метушні проходити той шлях, на який поставив нас Бог – у сім’ї, на роботі, в церкві та суспільстві. І мільйони вірних чад Української Православної Церкви щодня гідно йдуть цим важким шляхом, наближаючи жадану мить миру.

Ще раз, дорогі браття і сестри, згадаємо слова нашого Бога Господа Іісуса Христа: Не бійся, мале стадо. І хто буде вірним і не відречеться від Мене, від того і Я не відречусь в Царстві Отця Небесного.

Митрополит Антоній (Паканич)