Мови

  • Русский
  • Українська

Про найшкідливішу звичку, що вбиває людину

Тіло

Митрополит Антоній (Паканич) радить, як позбавитися звички, що руйнує життя.

Найшкідливіша звичка – жити здавна набутими рефлексами, робити що-небудь, бо так годиться.

Небезпека полягає в тому, що людина, яка діє так, сама перетворюється на суцільну звичку: посміхається не щиро, а за інерцією, підтримує розмову черговими фразами, без необхідності бесідувати чи висловлюватися, працює, створює сім’ю, ходить до церкви, їздить на відпочинок – тільки тому, що всі так роблять.

Цей список можна продовжувати безкінечно.

Непомітно все наше життя перетворюється на одну суцільну звичку як-небудь жити і що-небудь робити.
І тільки одиниці задумуються про те, як жити. Їх цікавить не кількість прожитих днів, а їхня якість.

Проживання за звичкою перетворює наше життя на тяжке животіння, коли ми відрізаємо себе від спасительної та благодатної енергії Всевишнього.

Подібно як жодна жива істота на землі не здатна вижити без сонячної енергії, так і людина не може жити без божественної.

Тільки усвідомлене проживання і розуміння процесів, що відбуваються всередині нас і навколо, єднає людину з Богом.

Повернення до себе

Як же перейти з одного стану в інший – від рефлексивних рухів до усвідомленого проживання?

Передусім треба уникати стадних інстинктів. Людина – істота соціальна, утім, соціум не має забивати в ній особистісне.

Людині необхідно залишатися вільною особистістю, попри будь-який зовнішній тиск і вплив.

Треба зуміти не загубитися і не розчинитися в мінливому світі, а повернути себе загубленого собі справжньому. Головне при цьому – отямитися, прокинутися від сну й усвідомити необхідність повернення додому, до себе, як це сталося в притчі про блудного сина.

Після навмисного повернення додому з натовпу у багатьох тільки починається знайомство з собою. До цього ми були для себе безликі. Ми могли грати за звичкою різні ролі, але насправді залишалися розмитим міражем.

Щойно повернулися, ми починаємо прислухатися до себе, відстежувати свої думки та бажання, дивитися на себе з боку, проникати в глибини підсвідомості, душі, осягаючи їх шар за шаром.

Усе нам дивина під час самопізнання, ніби вперше себе бачимо.

Ми нарешті знайомимося з собою справжнім, дивимося на себе немов крупним планом, таким, який є, розбавленим звичною нудьгою, сірим, беззвучним, безликим, безплідним, спотвореним.

Стан людини, що живе неусвідомлено, схожий на стан біснуватого, який не усвідомлює значення своїх вчинків, слів, отож, діє хаотично, без жодного сенсу, бездумно, як наслідок руйнуючи себе та оточуючих.

Пригадуються слова Христа, сказані гадаринському біснуватому, зціленому Ним: «Вернися до дому свого...» (Лк. 8:38–39)

Повернення до себе самого – це початок нового життя, початок порятунку, початок зцілення.

Зрозуміти себе – означає навчитися бачити в собі не тільки видиме, явне, що на поверхні, але також осягати розумом щось невидиме, віддалену загадковість, вищий задум.

Для цього знадобляться довгі роки, але без такого бачення неможливе життя з Богом.

Без очікувань

Наступний крок пробудження до життя – навчитися жити без очікувань. Очікування псують наше життя.

Життя в очікуванні втомлює, минає стрибками, у постійній квапливості, в усвідомленні, що головне попереду. Ми ніби постійно підсвідомо готуємося до чогось кращого. А все справжнє, те, що відбувається в цю хвилину, перегорає всередині нас, всередині непрожитого на повні груди сьогоднішнього дня, як непотрібне, зайве, не головне, розсипаючись в повітрі попелом, не залишаючи ані слідів, ані пам’яті.

Дійсність починає обтяжувати, і людина відчуває себе поза життям.

Жоден маховик життя, жодне з його коліщат вже не чіпляє, в серці вселяється туга, що унеможливлює просту, доступну кожному смертному життєрадісність від маленьких щоденних відкриттів і невигадливих дрібниць.

Туга, закрадаючись в серце, неминуче призводить до непоправного – людина перестає вірити в диво.

Тож головне диво – диво преображення людини в Бозі – може не статися.

Бажаю всім нам усвідомлено проникатися подіями, вчинками, словами, відчути смак життя з Богом, яке дивує на кожному кроці.

Нехай кожна прожита мить укріплює наші думки і робить впевненим стукіт наших сердець.

Нехай жоден день не залишиться осторонь, нехай він запам’ятається запахом трав і дощу, синім небом і яскравістю сонця, посмішками дорогих людей і прочитаними сторінками улюблених книг.

Нехай прозорість кожного дня та його дзвінка реальність звучать з особливою радістю й особливим змістом.

Записала Наталя Горошкова

Теги

Опубликовано: пн, 11/06/2018 - 10:15

Статистика просмотров

За час: 2
За сутки: 14
За неделю: 235
За месяц: 5,495
За год: 5,495
За все время: 5,495

Популярное за 7 дней

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle