Предстоятель УПЦ: Про «подати один одному руки» говорять нам ті, хто не знають Бога

Якщо людина вийшла з Церкви, але покаялась, вона знову може попасти в тіло церковне. Іншого шляху немає, немає ніяких угод.

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій очолив збори архієреїв та благочинних Київської, Бориспільської та Білоцерківської єпархій Української Православної Церкви. Зустріч відбулася в актовому залі Святої Успенської Києво-Печерської Лаври 28 березня 2019 року. У зборах взяли участь митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, вікарні архієреї Київської митрополії і благочинні трьох єпархій, розташованих на території Київської області. Предстоятель звернувся до духовенства зі словами настанови та підтримки. Основні цитати з виступу Блаженнішого Владики наводить Центр інформації УПЦ.

Томос не дасть людині спасіння

– Цей Томос сумнозвісний, я не говорю про його якість, то Томос рабства, а не свободи. Усі важливі питання запитуються у Патріарха Константинопольського, він із задоволенням відповідає, каже як робити... Комедія! Але перспектива цієї комедії інша – далі буде об’єднання з греко-католиками, під омофор Папи Римського, а далі ще якісь похмурі перспективи. Навіщо нам усе це потрібно?!»

У нас абсолютна свобода – роби що хочеш. Все рівно треба працювати над спасінням. А це (Томос, – ред.) не дасть людині спасіння.

Справжня свобода – це свобода від гріха

– Що нам заважає спасатися? Патріарх Московський – не заважає; Константинопольський – зараз допомагає ставати кращими. Справжня свобода – це свобода від гріха, а не від того, що хтось має на нас вплив. Це не ті свободи, заради яких треба «ламати списи». Сьогодні наша Церква має всі свободи, які потрібні нам для того, щоб ефективно звершувати своє служіння.

Абсолютної свободи не буває ані в церковному житті, ані у світському. Не буває абсолютної свободи ні в держави, ні в людини. Навіть ті, хто дуже заможні, й ті від чогось залежать, вони мають рахуватися з людьми, які довкола них. Якщо людина не буде так жити – вона буде у внутрішньому світі якомусь штучному, абстрактному. Така людина не зможе жити серед людей. З людьми треба спілкуватися, рахуватися. Якщо сусід, такий, що не подобається, все рівно людина шукає добрих контактів, щоби з ним не сваритися. Тому що це найгірше, якщо з сусідом недобрі відносини, це найгірше, що може бути.

Якби Бог хотів, щоб ми жили в абстрактному світі, у віртуальному світі – це інше, але Бог нас помістив поруч один з одним. Ми повинні смирятися один перед одним, ми один одного «шліфуємо», як каміння, коли його багато, його пересипають туди-сюди, то воно один одного відшліфовує. Так і ми живемо разом, у цьому спільному житті, «відшліфовуємо» один одного й стаємо пригідними для вічного життя і спасіння.

Поки людина здатна каятись, вона знаходиться в Церкві

– Ми грішні, а наша Церква – канонічна, істинна. Навіщо нам із кимось об’єднуватися й міняти свою віру на якийсь сурогат? Якщо хтось хоче до нас прийти – ми ніколи не зачиняємо двері, вони завжди відкриті, ми будь-кого приймаємо, але людина має прийти сюди, відкинувши ті мінуси, негативи, помилки, які вона зробила. Церква – це інститут покаяння. Поки людина здатна каятись, працювати задля того, щоб каятись, вона знаходиться в Церкві, якщо це покаяння зникає – то Церква вивергає із себе цю людину.

Якщо людина вийшла із Церкви, лишилася церковного спілкування, але вона покаялась, то вона знову може попасти в тіло церковне. Іншого шляху немає, немає ніяких угод. Про «подати один одному руки» говорять нам ті, хто не знають Бога, вони думають, що в Церкві ми просто не хочемо руки один одному подати, а так би всі були єдині. Ні! Христос був на землі, не було єдинства: одні йшли за Христом, інші – проти Христа.

Ця історія повторюється до сьогоднішнього дня – одні йдуть за Христом, інші – від Христа, але це їхні проблеми. Людина сама для себе обирає шлях. Ідуть від Христа – це їхній вибір, а ми йдемо за Христом, хочемо бути з Христом! Ми не хочемо бути ані політичними, ані соціальними партіями, чи якимись іншими інститутами.

Посилаючи випробування, Господь дає нам шанс показати, що ми є християнами

– Так життя складається, що Бог нам посилає випробування – це терпіння неправд, несправедливості. Господь посилає випробування для того, щоб дати нам шанс показати, що ми є християнами, що ми любимо Бога, що ми любимо ближніх. […] Звичайно, що священики це знають, але забувають часом, починають аналізувати, роптати: «Як це можна?» Але ми всі грішники, а гріх примушує людину терпіти те, що вона не хоче терпіти, те, що їй неприємно. Те, що, як нам здається, непотрібно, Бог попускає нам. Терпіння – це перенесення того, що нам неприємно. Буває, що якесь явище для одного є неприємним, а для іншого – приємним. Для того, кому неприємно – терпіння, для того, кому приємно – задоволення. Одна й та ж подія для одного може бути смутком, а для іншого – радістю.

Я хочу подякувати вам, отці за розуміння природи Церкви, Її призначення, за розуміння того, що відбувається сьогодні навколо Церкви, за правильну позицію у цих обставинах. Дуже важливо зайняти правильне місце, правильну позицію. Звідти легше бачити реальність того, що відбувається навколо нас, оцінити, зробити правильні висновки, як чинити.

У Київській єпархії небагато, декілька священиків перейшли (до ПЦУ, – ред.). А основна маса – ніхто нікуди не переходив, й дай Бог, не будуть нікуди переходити. Будемо соділувати своє спасіння.

Опубликовано: пт, 29/03/2019 - 10:34

Статистика

Всего просмотров 67

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle