Про велику силу, даровану нам Богом – митрополит Антоній (Паканич). 

«Де ворожнеча – немає любові, де розділ – немає любові... а де люди подолають ворожнечу в ім'я Христове, залишаться один з одним нерозлучними в ім'я Христове, незважаючи на те, що не завжди нам легко один з одним, там перемога буде Христа і Духу...» Там – любов.

У наведених словах митрополита Антонія Сурозького звучить головне визначення любові: Любов – це мир в ім'я Христа. Іноді його досягти не просто, часом – ціною неймовірних зусиль, на межі людських можливостей.

Якщо існують розбіжності в незначних питаннях, різниця в поглядах і смаках, але є єдність у Христі, то всі суперечки і протиріччя можна вирішити.

Любов – це велика сила, здатна воскрешати, творити, долати і надихати. 

Все в житті осягається любов'ю. Людина не усвідомлює до кінця, якою силою вона наділена від народження. 

Багато дарів нам дано від Бога. Але головний – безмірний, колосальний потенціал любові. У кожному серці існує резервуар, здатний вмістити того, хто і є Любов.

Але якщо ми не заповнюємо цей резервуар добром, вдячністю, він наповнюється сміттям і злом.

Людину, що зберігає дар любові, легко впізнати. За тонким ароматом, що струмує, ми визначаємо, що десь по близькості ростуть і пахнуть квіти. Точно так само відбувається і з людьми. Людину, в житті якої є Христос, можна впізнати по люблячому і милосердному серцю, по добру, радості, які вона випромінює навколо. «По тому дізнаються все, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін .13:35).

Якщо ми говоримо про любов, але не проявляємо її, то гріш ціна нашим словам. Ми любимо тільки тоді, коли наповнюємо любов'ю все наше життя: вчинки, слова, думки. Ми повинні заповнитися нею. Як осінній дощ насичує пересохлу за літо землю, так і любов повинна наситити наші сухі, загрубілі душі і дати плоди.

***
Без любові неможливо ні жити, ні працювати, ні молитися.
Справжня молитва виходить тільки з люблячого серця.

Ми молимося за живих, переживаючи про них і співчуваючи, просимо Господа помилувати їх, втішити і зцілити. Ми молимося про покійних з любові до них, сподіваючись на милість Божу по відношенню до них і до їх долі. Ми дякуємо Богові за життя і Його милості, благоговіючи перед Ним.

Молитва – це мова любові. З злого серця не виходять молитви. Вони народжуються в любові.