Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

Коли люди приходять до церкви вперше, заходять сюди лише задля того, щоб поставити свічку за себе й родичів чи судять про Церкву по тому, що кажуть у ЗМІ, то їм здається, що тут усе побудовано лише на заборонах: не вбий, не вкради, не перелюбствуй...  Те не можна, і це не можна. Крім того, Церква встановила багато постів, коли знову-таки треба відмовлятися від різних задоволень. Богослужіння проводиться незрозумілою церковнослов’янською мовою. Крім писаних законів, є ще достатньо неписаних, іноді дуже потрібних, а іноді безглуздих; законів, які придумують самі священики чи парафіяни: де можна стояти в храмі, а де не можна, як правильно передавати та ставити свічку, до кого можна підходити на сповідь, а до кого ні, з якої Чаші причащатися тощо. Багатьох людей це дуже лякає, а тому вони взагалі не ходять до церкви.

Тож чому Церква так вперто за всі ці правила тримається? Чому не можна все спростити, подібно до того, як це раніше зробили протестанти й католики? Вони скоротили богослужіння, переклали його зрозумілою національною мовою, скасували пости, чимало гріхів почали вважати нормою, виявляти дуже терпиме ставлення до них.

Відповідь на ці запитання дають нинішні недільні євангельські читання. Коли законник, що дбав про ретельне виконання всіх старозавітних правил, спитав у Христа, яка найбільша заповідь у Законі (чим думав поставити Господа в незручне становище, бо було безліч різних тлумачень законів), Господь дав чітку відповідь, до якої вже ніяк не можна було причепитися. Він сказав: «Найбільша заповідь у Законі – полюби Господа Бога Твого всією душею, всім серцем, всією думкою твоєю і ближнього, як самого себе. На цих двох Заповідях утверджується весь закон та всі пророки» (див. Мв. 22:35–37).

Як бачимо, Христос не відкинув відразу всіх старозавітних приписів (Він вказав, що прийшов не порушити закон, а виконати), але назвав серед них найважливіше, задля чого всі вони існували – щоб у серці народилася любов. Бо вона є виконанням закону. Саме завдяки Закону людина вчиться розрізняти правду і брехню, бачити, де справжня любов, а де лише її низькопробна підробка.

Тому всі заповіді, пости, тривалі богослужіння, канони, молитви, сповіді, церковнослов’янська мова та інше – це не те, що нас якось пригнічує (хоча так може здаватися), а навпаки, допомагає нам звільнитися від житейської метушні та вчить справжній нелицемірній любові.

Всі, хто це відкидає, у такий спосіб відкидає знаряддя, за допомогою якого в гарячій пустелі життя може почерпнути воду і втамувати свою спрагу, розпалену різними пристрастями.

Напевно, якби більшість людей почала виконувати заповіді Божі, дотримуватися всіх постів, регулярно очищати свою душу на сповіді від гріхів, то відразу набагато менше стало б ненависті та недовіри між усіма, без дипломатії вщухли б воєнні конфлікти, без вакцин і ліків стало б набагато менше хвороб.

У другому євангельському читанні цієї неділі, яке пов’язано зі святом Хрестовоздвиження, Господь свідчить: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і за йде Мною. Бо коли хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелії, той спасе її» (Мк. 8:34–35). Тобто Христос Спаситель закликає до самозречення, яке відбувається саме завдяки законам і правилам. «Бо яка користь людині, – далі говорить Христос, – якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мк. 8:36). Так, на жаль, людина виявляє нестриманість, порушує всі закони й правила задля здобуття багатства, влади, слави, при цьому втрачає найдорогоцінніше – скарб своєї душі. Вона не може навчитися по-справжньому вірити, надіятися, любити, без чого немає сенсу життя. Господь каже: «Бо коли хто посоромиться Мене і Моїх слів перед цим перелюбним і грішним родом, того і Я посоромлюся, коли прийду в славі Отця з Ангелами Святими» (Мк. 8:38). Отож, Він усіх закликає відкрито сповідувати свою віру, не боятися, бути світлом для інших людей у темряві цього грішного світу. Хто так робитиме, того чекає велика нагорода: вони ще під час цього земного життя відчують усю силу Царства Божого, яке є всередині кожної людини під великим завалом гріхів (див. Мк. 9:1).

Отже, дорогі отці, браття та сестри, не будемо слухати тих, хто наполегливо закликає до скорочення чи спрощення богослужінь, постів та інших церковних правил, бо це призведе до ще більшого зменшення любові, і ми не лише не зможемо відновити затьмарений гріхами образ Божий у кожному з нас, але й цілком його втратимо, як про це пише святий псалмоспівець Давид: «Чоловік в честі сий, не розуміє, а став подібним до скотів неосмислених» (Пс. 48:21). Тож нехай з нами не буде так. Амінь!