Митрополит Антоній (Паканич) про безумство нашої епохи.

Страшні і одночасно прекрасні слова з притчі царя Соломона сьогодні звучать з новою силою і змістом : «кликала я, та відмовились ви, простягла була руку свою, та ніхто не прислухувався! І всю раду мою ви відкинули, картання ж мого не схотіли! Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміхатися буду, як прийде ваш страх. Коли прийде ваш страх, немов вихор, і привалиться ваше нещастя, мов буря, як прийде недоля та утиск на вас» (Притч. 1, 24-27).

Про що тут мова? Що це за загрози і прокляття на наші голови? Це Премудрість підносить свій голос і викриває людське безумство.

Озирнемося навколо. Божественні порядок і пристрій зневажаються ногами хама. Невігластво зводиться в ранг норми, еталону.  Світом править лицемірство і богопротивлення. Складається враження, що головне завдання вселити людям адекватним, що вони – неадекватні. Більшість, на жаль, схильна поступитися і погодитися, ставши повністю керованими. Люди не бажають зупинитися і задуматися. Легше не думати, а ковтати те, що вже розжували.

Поріг критичного мислення відсувається за неприпустимі досі «червоні прапорці».

Зменшується простір для маневру, виключається можливість озирнутися, одуматися, проаналізувати, подивитися з боку. Розсудливість заганяють в кут як щось непристойне.

Ознака нашого часу – божевільна гонка, постійна зміна картинки, потік інформації, люди нічого не встигають відчути і зрозуміти, не чують один одного. Людство не живе взагалі, їсть на ходу, не спілкується, замінюючи спілкування бездушними есемесками. Мчить незрозуміло куди. Часи скручуються в сувій.

Нам даровано  досконалий камертон – євангельські слова, в яких звучить правда, вказано вірний шлях. Слід порівнювати все в нашому житті з кращою в світі навігацією. І ніхто тоді не загубиться і не зіб'ється зі шляху.

Воістину наївний той, хто вважає, що він господар свого життя. Господар життя той, хто дав життя – Отець наш і Творець. Решта – самозванці і злодії.

Записала Наталя Горошкова