Все частіше можна почути останнім часом, що Церква знаходиться на краю загибелі. Що ось-ось ще трохи і всі наші храми заберуть, захоплять чи переоформлять. Особливо дивно це чути від людей, начебто церковних.

Але церковна історія свідчить, що Церкву на нашій землі намагалися знищити неодноразово. І щоразу здавалося, що все ‒ кінець близький. Так було й за часів Унії, коли багато храмів і монастирів було насильно перетворено на уніатські або навіть корчми. Так було і після революції 1917-го року, коли храми закривалися чи передавалися оновленцям, а священиків убивали чи відправляли у табори та заслання. Був і такий час, коли влада обіцяла показати всім «останнього попа»…

Але ніколи ніякі захоплення святинь, жодні репресії проти Христових служителів не могли нічого змінити.

І ось зараз, через десятиліття і сторіччя, ми оглядаємося і бачимо, що нічого у ворогів Церкви Христової не вийшло. Усі вбиті стали мучениками Христовими, а Церква після кожної кризи ставала чистішою та сильнішою.

І це вселяє в нас величезну надію та радість. Адже боротися з Церквою Христовою це божевілля: вона все одно залишиться переможницею разом із Христом.

Часом нам може здатися, що всі репресії, уся несправедливість щодо віруючих та духовенства нашої Церкви є нелогічними, абсурдними, божевільними. Але це нас не повинно дивувати.

Господь каже: «Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене насамперед вас зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а як ви не від світу, але Я вибрав вас від світу, тому світ ненавидить вас. Пам'ятаєте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за пана свого. Якщо Мене гнали, гнатимуть і вас» (Ів.15:18:20)

Несправедливе страждання тим і відрізняється від заслуженого, що несе нам радість спільного страждання з Христом. І наші гонителі, думаючи, що завдають нам болю, насправді надають нам величезне благо – вони очищають нас для Царства Небесного, вони надають нам уже зараз найвищу і найкращу долю для всього творіння – єднання з Творцем.

Тому Христос і каже нам: «Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, що вас кривдять» (Лк. 6:28). Як Він молився на Хресті: «Отче! вибач їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23:34).

Так молилися і так мислили всі мученики та сповідники Церкви Христової, які нині перебувають у вічній радості з Господом. Так маємо молитися і мислити і ми з вами.

Господь бачить усі наші скорботи.