Митрополит Антоній (Паканич) про спроби втягнути Церкву в геополітику і глибокий підрив єдності Вселенського Православ'я

Інтерв'ю з Управсправами УПЦ митрополитом Антонієм (Паканичем) з приводу кризової ситуації у світовому Православ'ї, легалізації «ПЦУ», духовних причинах розколу.

– Владика, ми спостерігаємо посилення розколу: Александрійський Патріарх приєднався до числа поминаючих «предстоятеля» розкольницької ПЦУ. Віруючі стривожені, деякі вигукують, що руйнується їх світ. Чого нам очікувати далі?

– Із земної точки зору ситуація дійсно критична: на наших очах намагаються легалізувати розкольницьке угруповання. І в цій підступній затії, на жаль, беруть участь наші брати з Помісних Церков. Ми є свідками впровадження нових принципів еклезіології, яких Православна Церква ще не знала. Папство в будь-яких видах двлеке  православної свідомості. Крім того, такого тиску на православних ієрархів з боку владних структур різних держав важко пригадати. Ніби всі відразу забули, що свобода віросповідання і невтручання держави в релігійні справи є одними з основних принципів демократії. Хоча тут ми маємо справу не з забудькуватістю, а з подвійними стандартами: сильний «має право» диктувати свою волю більш слабким і залежним. Православну Церкву намагаються втягнути в свої великі геополітичні плани. І хтось із наших православних братів сприйняв цю політичну логіку на шкоду збереженню єдності Вселенського Православ'я. В результаті, для багатьох руйнується загальне уявлення про правду, істину.

Але це погляд людський, приземлений. Є інше бачення – євангельське. Згадаймо історію зі смоківницею, яку прокляв Христос по дорозі в Єрусалим: «А вранці, до міста вертаючись, Він зголоднів.
І побачив Він при дорозі одну смоковницю, і до неї прийшов, та нічого, крім листя самого, на неї не знайшов. І до неї Він каже: Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки! І смоковниця зараз усохла» (Мф. 21:18,19).

На смоковниці не було плодів, вона була порожня, марна і тільки вводила в оману подорожніх своєю красою.

Щось подібне, судячи з усього, відбувається і в церковному житті: зовнішня благоліпність, гарні й солодкі слова деяких служителів приховували під собою відсутність духовних плодів, головним з яких є самозабутня любов до Христа.

Прокляття смоковниці символізує відкидання Христом тих, хто відкидає Його. Він і понині зустрічає на своєму шляху безплідні смоковниці, прикриті листям зовнішнього формального благочестя, а не внутрішнього, серцевого каяття, які він викриває і відсікає від себе: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мф. 7:21).

З приводу того, що світ валиться у деяких... Якщо світ людини в основі своїй має віру в Христа і покірність Його волі і наказам, то вона ні за яких обставин не може зруйнуватися. Він не те що на століття, він – навіки.

Руйнування світу свідчить про те, що не на тих цінностях цей світ побудований. Треба чесно собі в такому випадку зізнатися, що Христос не є центром нашого життя, Йому немає в ній відповідного місця, можливо, десь у куточку і відведено місце, так, для проформи.

В цілому дана ситуація – перевірка всім нам. Вона демонструє, що кожен з нас побудував будинок на камені, подібно до чоловіка розумного, що слухає слова Спасителя і виконує їх, тому ніякі вітри і бурі не зруйнують його будинок, або будинок на піску, подібно людині необачній, хто слухає слова Христа, але не виконує їх, і його будинок при першому ж пориві вітру і повені буде зруйнований.

Так що в будь-якій кризовій ситуації є свої позитивні сторони. Церква самоочищається. 

– Владика, як слід ставитися до тих, хто приєднався до розкольників?

– По-християнськи. Ви думаєте, що людина, яка зрадила Христа, Церкву, людей, які їй довіряли, добре і мирно себе почуває? Сумнівно. Думаю, свою повноту страждань від тортур совісті багато з них проходять у всій повноті. Будемо молитися, щоб Господь вивів заблукалих до світла.

Ті, хто пішов на такий проступок або піде, під тиском або по своїй волі, вже покарали себе, відрізавши себе від Бога і Його милостей. А це найжахливіші покарання і доля. Нам же потрібно тільки пошкодувати цих нещасних божевільних.
«Ворожнеча і злопам'ятство знищують благодать Божу в людині», – говорив прп. Ніл Мироточивий. 

– Серед вузького кола віруючих спостерігаються панічні настрої, хтось звинувачує Священноначалля в бездіяльності. Що б Ви могли відповісти на це?

– На жаль, багато хто не знає церковної історії. Багато хто обізнаний про Церкву в основному з адаптованих житій святих. В їх уявленні існує сусальна картинка про Церкву і Її життя.

Але це далеко не вся історія. Протягом усього існування Церкви була велика кількість складних і навіть критичних ситуацій, в тому числі і схизми між різними церквами.

Проходив не один рік, а часом десятиліття, століття, перш ніж криза була подолана.

Ми хочемо, щоб усе відбувалося так, як ми хочемо, тут і зараз, але все залежить не від нашого бажання, а від Господа і Його волі. 

Всі випробування потрібні нам, нашій душі в першу чергу. Вони завжди є
перевіркою на людяність, вірність, чесність, мужність.

Не варто чекати швидких рішень, не потрібно рубати з плеча. Багато різних людей трудиться на ниві церковної дипломатії, і складно собі навіть уявити, яких зусиль все це коштує.

Легко критикувати і звинувачувати інших, важче набратися терпіння і працювати зі своїми вадами і гріхами.

Важливо усвідомити: сьогоднішня боротьба ведеться на духовному рівні, а не на політичному. І ця боротьба з дияволом, який спокушає і простих людей і Патріархів. Деякі програють в цій битві. 

Викривати зло потрібно і називати речі своїми іменами потрібно, але не менш необхідно боротися зі злом у собі і не судити, не розібравшись до кінця в предметі. 

– Чого нам чекати далі? Що слід робити віруючим?

– Потрібно йти за Христом, об'єднуватися у Христі. «Не захоплюйся загальним потоком, але йди по вузькій стежці слідом за святими отцями», – радив свт. Ігнатій Брянчанінов.

Христос – вищий Путівник життя. Слід займатися внутрішнім самовихованням, не будувати ілюзій щодо інших людей, більше занурюватися в себе, досліджувати свою душу, тоді менше буде болючих розчарувань. Сказано «всяка ж людина брехня», отже, справедливості потрібно шукати тільки у Бога, а не в людях. Будь-яка людина слабка і переносить спокуси навіть на найвищому ступені духовного розвитку.

Блаженніший Митрополит Онуфрій практично в кожному своєму інтерв'ю радить віруючим йти у внутрішню пустелю. Коли ми звільняємо душу від духовних хвороб, вона стає духовною пустелею. І туди людина повинна сходити своїм розумом: хоч і не завжди там жити, але час від часу туди заходити і творити молитву, там примирятися з Богом, там просити благодать, щоб Господь дав силу любити ближніх, навіть своїх ворогів і ненависників. Це дуже важлива і цінна духовна порада. Якщо ми, християни, не навчимося внутрішньо дистанціюватися від світу, не будемо віддавати перевагу Божественному, а не людському, не вибудуємо своїх особистих стосунків з Богом, то світ нас поглине зі своїми пристрастями і новинами.

Вчіться внутрішньому ділу – молитві! Це і є життя з Богом і в Церкві.

Беседовала Наталья Горошкова

Опубликовано: нд, 17/11/2019 - 21:47

Статистика

Всего просмотров 9,084
Социальные комментарии Cackle