Сотні років Церква у підготовчих тижнях до Великого посту згадує митаря та фарисея, і сотні років віруючі проводять паралелі біблійної притчі зі своїм життям. Наш час не виняток.

Зараз у пресі та соцмережах ми часто бачимо різкі нападки на Церкву з боку не тільки відвертих її ворогів, а й, здавалося б, її членів, навіть із священства. Усі у них неправі, всі все неправильно роблять, говорять та думають. Очевидно, як правильно жити, знають лише самі викривачі.

І в цій ситуації ми спостерігаємо того самого євангельського фарисея з притчі: «Я не такий, як інші люди – грабіжники, шахраї, перелюбники». Адже в цих злісних жорстоких нападках на Церкву та її дітей є все: від викривального запалу до мало не пророчого пафосу. Немає лише смиренності та скорботи про свої гріхи, а отже, немає й любові.

А за відсутності смирення, покаяння і любові будь-які добрі справи, як і благочестиві справи євангельського фарисея, не підуть на користь. Навіть навпаки – варто такому фарисею зайнятися якимось видом благодійності (особливо таким, про який можна було б трубити через ЗМІ), як його зарозумілість підноситься до небачених досі висот, не залишаючи місця ніякої душевної сокруті.

Участь у благих справах у сприйнятті фарисея дає йому своєрідну індульгенцію, зміцнює почуття звеличення над побратимами і, на його думку, надає йому моральне право судити і лаяти всіх і вся.

Як до цього ставитися?

Найголовніше ‒ не піти тим же шляхом: не захопитися постійним викриттям, злобством, образами. У євангельській притчі альтернатива гордовитому фарисею – смиренний митар. Тому християнину варто більше журитися про свої гріхи, ніж відповідати образою на образу і звеличуватися над самопроголошеним праведником.

Зло віддзеркалює зло, як добро віддзеркалює добро. Нехай фарисеї звеличуються, нехай вважають себе «не такими, як усі», нехай проголошують хули та злоби. Наш шлях інший: «Боже, будь милостивий до мене, грішнику». І Господь, а не грішна людина всіх розсудить і віддасть усім у справах, за словами та думками.

Записала Наталя Горошкова