Нам випало велике щастя: наше життя проходить усередині церковної огорожі.

Ми рятуємося в Церкві Христовій – у місці, де людина має можливість долучитися до Божественної благодаті, яка відроджує, з'єднує з Богом і допомагає досягти свого призначення – обожнення.

У Церкві Христовій є три важливі постулати, без яких Вона такою не буде: Соборність, спадкоємність і Євхаристія.

Коли говоримо про Соборність, перше, що спадає на думку, – це визначення православного Катехизму, який свідчить, що Соборною Церква називається тому, що не обмежена ні народом, ні місцем, ні часом.

Якщо ми порівняємо новозавітну Церкву зі старозавітною, то побачимо, що старозавітна була пов'язана з конкретним народом, який Господь обрав для того, щоб зберегти віру в єдиного і істинного Бога і щоб привести через цей народ у світ Месію-Царя – Спасителя всього світу.

Старозавітна Церква таким чином була пов'язана з конкретним географічним розташуванням, і навіть позначалося єдине місце, де можна було приносити жертву єдиному Богові – Єрусалимський храм.

За часом старозавітна Церква також була обмежена – її призначення полягало у підготовці народу до приходу та прийняття Месії. З пришестям у світ Христа місія старозавітної Церкви завершилася.

А новозавітна Церква не обмежена місцем, тому що Сам Господь наш Ісус Христос, посилаючи на проповідь апостолів, каже: «Ідіть по всьому світові і проповідуйте Євангеліє всьому тварінню» (Мк. 16:15).

Церква новозавітна не обмежена конкретним народом. Ми пам'ятаємо слова Божественного Одкровення про те, що «немає ні Елліна, ні Юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і в усьому Христос» (Кол. 3:11).

Церква Христова також не обмежена часом, тому що Сам Господь сказав, що Він завжди з Церквою, яка існуватиме навіки. І брами пекла не здолають її.

Отже, новозавітна Церква не обмежена нічим. Це Вселенська Церква. Часто ми вживаємо синоніми: Соборна, Вселенська Церква, хоча поняття Соборність і Вселенськість нетотожні. Ще в ІІ столітті священномученик Ігнатій Богоносець сказав: де Христос, там і вся кафолична Церква. Це означає, що навіть якщо всі критерії, про які ми говорили: народ, простір, час – присутні, це суспільство може і не бути Церквою. Бо там не буде Живого Христа. Де немає Живого Христа – немає ні Істини, ні любові.

Може навіть так статися, що Церква зменшиться до маленької спільноти людей – малого стада, яке і буде Соборною Церквою. В історії таке бувало неодноразово. Коли майже всі ієрархи, дуже часто під тиском державної влади, йшли в розколи чи єресі і лише небагато святих подвижників зберігали в собі істину і любов, а значить уособлювали собою всю Соборну Церкву.

За допомогою цих небагатьох подвижників і відроджується вся Вселенська Соборна Православна Церква.

Коли ми говоримо про спадкоємність, маємо розуміти, що це не абстрактне поняття. Тільки та Церква істинна, де є апостольське спадкоємство єпископів. Якщо немає такого спадкоємства, немає і Церкви.

Реальна, фізична спадкоємність висвячень зберігається лише в Апостольській Церкві. Якщо немає ланцюжка наступності, немає і Церкви. А якщо немає Церкви, немає Таїнств. Немає Таїнств, немає Божественної благодаті – немає спасіння. Саме тому Свята Церква так уважно ставиться до Таїнств і не визнає «таїнств» розкольників та єретиків.

Але без третього критерію – Євхаристії – немає значення і Соборність, і наступність.

Євхаристія є центральним Таїнством Церкви Христової. І Сам Господь говорить: «...Якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя... Той, Хто їсть Мою Плоть і п'є Мою Кров, перебуває в Мені, і Я в ньому» (Ів. 6: 53, 56).

Через Таїнство Хрещення ми входимо до Церкви Христової, отримуємо нове народження, прощаються всі наші гріхи. Однак, на жаль, сила гріха настільки велика, що його наслідки на людині все одно позначаються. І тільки завдяки Таїнствам Христовим, і особливо Таїнству Євхаристії, людині подається сила перемагати цю схильність до гріха. У Євхаристії ми об'єднуємось у єдине Тіло Христове, перетворюємося. Сила віри і Божої благодаті в тому, що людина змінюється зсередини.

Необхідно пам'ятати: щоб зберегти неспотворену віру в Триіпостасного Бога і Боговтілення, необхідно бути членом Церкви Христової, а Церква грунтується на Соборності, апостольській спадкоємності та Євхаристії.

І дуже важливо розуміти: відсутність хоча б одного зі згаданих критеріїв є ознакою того, що це зібрання не є Церквою Христовою. Де немає спадкоємності, там немає ні священства, ні благодаті. Де немає Соборності, там теж немає Церкви, бо Соборність є вільною єдністю членів Церкви на основі любові до Бога і ближнього. Сила Соборності в тому, що в Церкві є безумовний авторитет, якому повинні підкорятися всі незалежно від рангу, сану, віку та інших відмінностей. Цим безумовним авторитетом є Церква. Якщо відсутен в Церкві цей безумовний авторитет, Вона починає підлаштовуватися під світ, обставини, під конкретну особистість, руйнується єдність, а Церковне Передання, виражене в догматах і канонах, піддається сумніву.

Якщо це відбувається, авторитет Соборності губиться. І кожна конкретна спільність людей починає шукати свій авторитет. Це шлях, як ми вже переконалися, що веде до розколу. Нам слід цінувати те, що нам дає Церква, і не порушувати канони та Церковне Передання, незалежно від усіх земних і, начебто, важливих обставин.

Якщо ми переступаємо канони та Передання, руйнується Соборність і Сама Церква. І, нарешті, якщо людина не бачить потреби в Євхаристії, їй і Церква не потрібна.

Уривок із проповіді у день пам'яті прп. Антонія Печерського