Одна з найнебезпечніших пристрастей – зневіра. Смуток паралізує волю, розум, відрізає всі бажання, а головне позбавляє серце радості, без якої душа задихається. 

Є багато причин, чому смуток долає людину. Одна з основних – почуття жалості до себе. Важливо відстежувати саможалення і вбивати його на корені. «Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята» (Пс. 136: 9), – сказано в Псалтирі про злі помисли. Тому що поширившись, вони захоплюють людину в полон, з якого звільнення може і не бути.

«Гріх, що живе в нас, – корінь і джерело всіх гріхів, – є самість або самолюбство», повчав свт. Феофан Затворник. «Первородні дочки його саможаління і самодогода»

Якщо є саможалення значить не відкинули ми себе з належною рішучістю, а продовжуємо носитися з собою, догоджати собі, самовиправдуватися… залишили лазівки для ворожих стріл.  Не прийняли очевидно остаточного рішення боротися зі своїми гріхами в ім'я спасіння душі. Тому що вихідним пунктом боротьби і є викорінення саможаління. Без цього подальший рух неможливий, ми будемо ходити по колу, а не просуватися вперед. Порятунок без самоумаління неможливий.

Задумаємося над своїм саможалінням і поспішимо розправитися з ним.  Відкинемося себе – і Господь за це дарує нам милостиво всі свої дари. І ніяка зневіра не зможе нас тоді здолати.

Записала Наталя Горошкова