Роздуми митрополита Антонія (Паканича) про Церкву, віру, епатаж і зраду. 

Про епатаж

Ми живемо в епоху нових форм в мистецтві, сучасні майстри намагаються замінити працю, досвід, знання епатажем. Але епатаж не передбачає ні краси, ні глибини, ні зусиль, ні натхнення, а без них не може існувати справжнє мистецтво.

На прекрасне відгукуються кращі струни душі, краса волає до краси.
Якщо зайти в кімнату, де стоїть рояль з відкинутою кришкою, і плеснути в долоні, відгукнеться та струна, частота коливань якої збігається з коливаннями, що виникли від руху…

Пробрався епатаж і в церковне середовище. Він намагається витіснити все справжнє в людині, налаштовує на зневажливе ставлення до історії Церкви, переказів, основ віровчення.

Епатаж вузький і егоїстичний, він відображає суб'єктивний погляд, бачення, не має ніякого відношення до церковного духу, в догоду епатажу втілюються в життя часом божевільні ідеї.

Епатаж завжди протистоїть традиціям. Ніде зневага до традицій не несе такої фатальності, як у Церкві. Відступ в малому веде до віровідступництва і гріха. «Вірний в малому і багато в чому вірний, а невірний в малому невірний і багато в чому» (Лк. 16:10).

Епатаж не будується на повазі до інших і часто веде до зради, тому що епатажна людина ні до чого і ні до кого себе не відносить. Вона існує сама по собі.

Про зраду

Зрада виникає з неповаги. Людина, яка не навчилася шанувати свою віру, традиції, ближніх нічого хорошого для Церкви і людей зробити не може, вона не в змозі гідно розповісти про свою віру, не здатна надихнути, не може бути справжнім членом Церкви. Вона лише вселяє іншим огиду і зневагу до Церкви, сіє смуту, бореться з істиною. 

Про віру

Вірі не можна навчитися як алгебрі або геометрії, та ще з-під палиці. Віра – це свобода. До неї приходять зі спрагою і бажанням, а не силою. Віра – найсильніший і прекрасний засіб, що дає людям можливість прямо дивитися на себе, інших, Бога. Віра дозволяє бачити світ без спотворень. Тільки щира віра здатна зробити людину кращою.

В наш час віруючий без поняття про свою віру – явище поширене. Незнання власної віри –  на жаль, факт, що часто зустрічається серед людей різного віку і різного «стажу» ходіння в храм. Одні приховують це від самих себе, інші відкрито наївно помиляються, а хтось гордо робить божевільні заяви. Відсутність або брак знань про власну віру зупиняє духовний розвиток. Подальше перебування в Церкві є формальним, а не свідомо діяльним. 

Про Церкву

У Церкві Христовій немає зайвих людей. Ніхто не викинутий за борт, оскільки на чолі її не смертна, грішна людина, а досконалий Керманич. Творець піклується про кожне Своє творіння, бажаючи врятувати і вберегти від зла. Турботою про чад було і створення Отцем Небесним на землі Святої Церкви –  рятівного корабля для всіх Її членів. І випадають з нього тільки з власної волі. 

Записала Наталя Горошкова